Ми тоді сильно посварилися з мамою і я переїхала з чоловіком жити в інше місто.
Незабаром у нас з’явилися діти яких вона жодного разу не бачила. Я думаю, що і не хоче побачити, якщо врахувати, що вона за 20 років не зробила жодної спроби навіть зустрітися зі мною чи хоча б зателефонувати, просто поцікавитися як у нас справи. Ну мова зараз зовсім не про мене. Після того, як я поїхала, з нею залишився жити мій брат Міша. Хороший, спокійний хлопець. За ці двадцять, що ми з ним не бачилися, тому що мама забороняла, він перетворився на пропащу людину.
Йому, як і мені було 20, коли зустрів свою першу дружину. Її звали Наташа. Вона була старша за Михайла на кілька років, і, звичайно ж, мама була напоготові і як завжди чинила опір. А Наташа, була хорошою, простою сільської дівчиною. Але чомусь мамі вона здалася нахабною хамкою, що не поважає ні її, ні Мішу. Загалом, вона не дала їм життя і через рік Міша розлучився.
Через деякий час брат влаштувався на нову, добре оплачувану роботу з подальшими перспективами. І там познайомився зі своєю другою дружиною. Її звали Іра. Мама, як завжди, була проти. Вона постійно дошкуляла, дорікала, доводила до сліз свою невістку. Терпіння їх закінчилося, і вони пішли жити в орендовану квартиру, незабаром, від роботи, Міші дали однокімнатну квартиру. Мамі б радіти треба, підтримати їх, так ні ж, вона продовжувала мучити Іру. Багато вона тоді попсувала нервів невістці, одному Богу все відомо скількох зусиль це коштувало Ірі.
В підсумку вони розлучилися і Міша знову прийшов жити до мами. Після цього брат схилив голову, вирішив зануритися в навчання. Отримав, вже навіть не пам’ятаю яку за рахунком, вищу освіту. На третьому курсі він знову познайомився з дівчиною, вона була з дитячого будинку. Мама навіть на поріг її не пустила, коли дізналася, що вона сирота. І ось через деякий час, брат так і жив з мамою. На його 38 день народження мама заявила, що йому потрібна порядна із забезпеченої сім’ї наречена, яку вона і запросила в гості, з такої нагоди.
На це Міша промовчав, просто пішов з дому. Через тиждень прийшов з пляшкою і повідомив, що починає нове життя. І тепер він уже 2 роки так живе – не розлучаючись з пляшкою. Він ніде не працює. Частенько просить у мене грошей, жебракує на вулиці, щоб тільки назбирати на чергову пляшку. За два роки він перетворився в пропитого волоцюгу. І в цьому повністю винна мама. Це вона і тільки вона загубила життя мого брата, а її сина.
Я намагалася йому допомогти. Забирала до себе, намагалася кодувати, але все було марно. У нього більше не було радощів у житті, його нічого не цікавило. Його перша дружина Наташа вийшла заміж і вже має дітей. Друга дружина Іра також знайшла своє щастя з іншим чоловіком. А де дівчина з дитячого будинку я не знаю, але думаю, що теж знайшла щастя.
Ну а мама, що мама. Пожинає свої плоди, чого хотіла, того й досягла. Тепер замість того щоб няньчитися з онуками, вона щовечора плаче тихенько в подушку, тільки щоб не розбудити Мішу, який повернувся з чергових посиденьок з такими ж як і він. Вона усвідомила свою помилку, визнала провину, але, на жаль, занадто пізно.
Фото ілюстративне з вільних джерел
