Близько року тому я познайомилася з дуже цікавим чоловіком у соцмережі в групі водіїв. Він дав мені корисні поради щодо ремонту мого старенького автомобіля. Так ми листувалися деякий час, а потім я пропонувала зустрітися особисто.
Спочатку він відповів, що знаходиться за кордоном, а потім зізнався, що відбуває термін в місці позбавлення волі. Я не знала, що мені робити і як себе поводити, листування припинила, і ходила, немов у воду опущена. Він мені дуже сподобався.
Через декілька днів він написав, що не ображається на мене і знав, що саме так і буде, тому і не хотів говорити, побажав мені всього найкращого. Я просто розплакалася, чому ж мені так не щастить, чоловік він дійсно хороший. Розумний, досвідчений, майстровитий, і на будь-яку тему з ним можна спілкуватися.
У квітні у мене був день народження, і він привітав мене. Слова були, настільки зворушливими, що в душі все перевернулося з ніг на голову. Я відповіла йому, і ми знову відновили наше листування. Я безтями закохалася в нього, тепер я думаю тільки про нього. Через дев’ять місяців він вийде на волю.
Так склалося, що у нього немає сім’ї, тільки брат і племінники. Він не хоче повертатися в рідне місто, там є люди з якими він не хоче зустрічатися. Тож ми домовилися, що коханий приїде до мого міста, орендує квартиру, а там буде видно.
Загалом, мені нема чого втрачати. Мені 42 рік. Немає ані чоловіка, ані дітей, живу з мамою, і це може бути великою проблемою. Якщо вона дізнається, що мій коханий був у місці позбавлення волі, вона не переживе цього. Крім того, моя мама дуже добре розбирається в людях і брехню від неї приховати не можливо. Вона відразу відчуває що щось не так.
Я постійно знервована, уникаю відвертих розмов з мамою, і стараюся не говорити нічого зайвого. Ми не жили разом жодного дня, а вже відчуваю втому від цих стосунків. Але з іншого боку я безмежно кохаю його. І ще хочеться вірити, що все буде добре, і ця людина – моя доля!
