«Мені в дитбудинку відразу сказали, що сім’ї у мене більше немає. І вони мали рацію!» – заявила сирітка, а потім відмовилася з’їжджати! Відмовилася переселятися в кімнату в комуналці!

– Діма, ти торт купив? Наполеон, як я просила?

– Жанно, не було Наполеона, я інший взяв. Продавець сказав, що теж смачний.

– Дім, ну ти що? Я хочу, щоб вечір минув ідеально! Я так довго цього чекала!

– Не переймайся. Ну хочеш, я в іншу кондитерську з’їжджу, куплю саме Наполеон?

– Ти не встигнеш. Краще допоможи мені на стіл накрити! Дім, Настьона вже шпалери вибрала для своєї кімнати в нашій новій квартирі. Я варіанти шукала вчора, є дуже хороші просторі двушки. Не центр, звичайно, зате новобудова. А яке там планування! На велосипеді кататися можна!

– Головне, щоб тобі подобалося. Я тарілки розставив, мені час, треба за Алісою їхати.

– Діма, а як ти думаєш, вона погодиться?

– Зрозуміло. Жанно, ти яблучний сік з чаєм змішай, пам’ятаю, в дитинстві Аліса любила так пити. Їй приємно буде.

– Ой, я так за нею скучила! Скільки ми не бачилися? П’ять років?

– П’ять з половиною. Нічого, зараз привезу, помилуєшся. Все, я поїхав!

– Мамо, а хто така ця Аліса?

– Твоя тітка, молодша сестра твого тата. Зараз тато її привезе, і ти повинна бути з нею дуже чемною.

– А якщо вона мені не сподобається?

– Ти все одно повинна їй усміхатися. Від тітки Аліси багато зараз залежить. Ти ж хочеш свою кімнату? Нову, простору?

– Хочу! І шпалери, ті, з єдиноріжками!

– Будуть тобі єдиноріжки, ти тільки тітці Алісі сподобайся!

– Мамочко, я їй обов’язково-обов’язково сподобаюся!

– А ось і ми! Аліса, дозволь тобі нагадати: це – моя дружина Жанна, а ця чарівна панночка – наша дочка Настя. Останній раз ви бачилися, коли їй рік був.

– Аліса, ласкаво просимо! Як ти виросла! Красуня – очей не відірвати. Я на стіл накрила. Проходь, тільки руки помий!

– Привіт, тітко Алісо! Ти дуже красива, майже як моя мама!

– Алісочко, тобі все сподобалося? Може, ще тортику? Ні? Ну і добре. Алісо, нам треба поговорити. Діма тобі сказав, що ми збираємося переїжджати? Поки ти була в дитбудинку, ми нічого не могли зробити. А зараз ти тут. І вже повнолітня. Треба документ підписати, тобі твій брат зараз принесе. А потім ви до нотаріуса поїдьте. Не хвилюйся, це не надовго. Буде у тебе своє житло, там сусіди пристойні, стелі високі. Будинок, правда, старенький, але нічого, на перших порах тобі саме те буде.

– Жанно, давай я сам? Алісо. Мами з татом немає вже майже шість років. У мене, як ти бачиш, сім’я. Ти вже доросла, тобі теж свій кут потрібен. Варіант обміну для тебе ми підібрали. Ще грошей тобі дамо на перших порах. Відразу після нотаріуса я тебе відвезу і покажу тобі твою кімнату. Як Жанна сказала, сусіди там пристойні, район тихий. Якщо тобі не сподобається – іншу підшукаємо, не хвилюйся. Допоможемо тобі роботу знайти, на ноги встати.

– Ух ти, як здорово! У тітки Аліси теж своя кімната буде, як у мене? Мамо, а давай і їй купимо ті шпалери, з єдиноріжками? Вони красиві!

– Алло, Жанно, ну як у вас там? Приїхала сирітка? Погодилася на продаж? Довіреність написала на Діму?

– Мамо, не нагадуй мені про цю дівку! Ми її хлібом-сіллю зустріли, обходили весь вечір! А вона? Знаєш, що вона заявила? «Мені в дитбудинку відразу сказали, що сім’ї у мене більше немає. І вони мали рацію!» Вона відмовилася з’їжджати! Відмовилася переселятися в кімнату в комуналці! Мамо, вона заявила, що половина цієї трикімнатної квартири їй належить, і що нікуди вона не піде! Я на неї суворо подивилася, сказала, що вона не може так з братом вчинити. А вона, мамо, ти не уявляєш, що вона відповіла! «Десь тут є мій брат? Не бачу!” Ще по сторонам подивилася, з усмішкою паскудненькою! Образилася, що Дімка до неї не приїжджав! А коли? У нас своя дитина, сім’я! Може, нам ще й Алісу треба було при собі залишити? Годувати-поїти-утримувати? Дочки мені мало? Аліса – вся в свою матір! Та така ж була, аби мені напаскудити!

– Жанночко, а Діма твій що, сестру на місце поставити не може? Я тобі казала: тюфак він! Не звариш ти з ним каші!

– Мамо, не починай! Я цій у вітальні постелила, поки Діма її не вмовив. А вона, невдячна, все дитячі речі з її кімнати повикидала, поліцією нам погрожує, виселити обіцяє! Каже, раз ми з Настею тут не прописані, то і перебувати права не маємо! Виросло дитинко, зуби показує. Всі вони, дитбудинківські, такі! Ну куди їй в одну пику половина трьошки? Куди? А у нас сім’я. Ой, мамо, плакала наша квартира. Доведеться цю продавати, половину грошей цій соплячці віддати. Обберуть її! Розведуть на гроші! А ми їй кімнату пропонуємо, хорошу, добротну. Мамо, за що вона так з нами?

Фото ілюстративне з вільних джерел