— Мій чоловік приїде до тебе з порожніми кишенями, але хіба це перешкода для неземного кохання? — усміхнулася я до сестри.
— Нам треба розлучитися, — чоловік сховав очі, але голос звучав упевнено. — Я покохав іншу. І вона чекає від мене дитину.
Не знаю, якої реакції він очікував, але я не збиралася танцювати під його дудку. Замість сварки чи принаймні здивування я голосно плеснула в долоні.
— Браво, Коваленко! Ти сказав це вголос і майже дивлячись мені в очі, — відкрито засміялася я.
— Не смійся, — фиркнув він, — Мені було важко визнати, але я вирішив, що ти маєш знати. Зрештою, ми стільки пережили разом, — продовжував грати в шляхетного лицаря, — А тепер я покохав…
— Так, мою молодшу сестру, — не запитала, а ствердила замість нього. З щирим задоволенням спостерігала, як витягується обличчя Вадима. Його ідеальна маска страждальця дала тріщину. Він дивився на мене інакше, ніби намагався зрозуміти, як поводитися далі.
— Звідки знаєш? — розплющив очі, але взяв себе в руки, — Утім, неважливо. Маргарито, я розумію, вона твоя сестра і ти обурені, але… — він намагався повернути контроль над ситуацією, вмикав оксамитові, заспокійливі інтонації. Складалося враження, що йому хотілося, щоби мені було образливо, а він мене заспокоював.
Я дивилася впритул на людину, яку любила багато років, якій віддала все своє життя.
— Яке обурення, Вадиме? — усміхнулася я, — Про те, що ви разом, я дізналася ще на минулій новорічній вечірці. Ви так голосно «обирали подарунки» в гостьовій спальні, що навіть глухий би почув, — фиркнула я.
Він зблід, відступаючи від дверного одвірка, ніби я вдарила його навідмаш.
— Ти… знала? Увесь цей рік? І мовчала?!
— А що я мала, по-твоєму, робити? Влаштувати сварку? Істерику? — запитала байдуже. Чесно кажучи, усе це було. Але Вадиму зовсім необов’язково було про це знати.
— Це якось… Неправильно, — невизначено повів плечима, — Ми могли б давно…
— Так, — кивнула я, — Могли. Якби ти сказав одразу.
— Я не хотів ображати, — відвів погляд, явно розгубившись.
— Цікаво. І тому ти зробив моїй сестрі одну дитину, яку я вважала племінником, а потім і другу. І тепер вирішив усе ж зізнатися. Вадиме, ти взагалі усвідомлюєш абсурдність ситуації?
— Я не розумію, як ти з цим жила, — похитав головою, — І головне, навіщо? Хоча — примружився, — Розумію, — на його обличчі з’явився самовпевнений вираз, — Ти змирилася, — не запитав, а ствердив, — Думала, я погуляю й повернуся. Що ж, це мудро, — схвально кивнув, — От тільки все не так.
— Вадиме, — закотила я очі, — Як же дрібно ти мислиш. Правда думаєш, що я весь цей час трималася за твої штани? Тим більше пошарпані й явно не першої свіжості, — засміялася я.
— Ти… — багровів він, — Та що ти з себе будуєш? Хочеш сказати, мовчала не з любові? Не з надії, що я повернуся до тебе? Маргарито, собі хоч не бреши, — кривився, — Якщо ти думаєш, що своїм крижаним спокоєм змусиш мене залишитися, то не вийде. Його самовпевненість вражала й навіть певною мірою захоплювала. Треба ж, він справді відчув себе важливим птахом. Ну-ну.
— Вадиме, не тіш себе. Я хотіла дати вам час насолодитися одне одним, — знизала я плечима, — І встигнути вникнути в справи бізнесу, щоб повністю перевести управління на себе. Ти пам’ятаєш, на чиї гроші ми відкривали першу клініку? Чий батько дав стартовий капітал на цю вашу вихваляну мережу естетичної медицини?
— До чого тут бізнес? Ти збираєшся його ділити?! — гарне обличчя чоловіка спотворилося. — Це моє! Я генеральний директор! Я все створив, я вивів клініки на федеральний рівень, а ти… Ти сиділа з документами!
— Це ти так думаєш. За останній рік багато змінилося, ти не помічав, — хижо усміхнулася я, а він почав нервувати, — Ти створив, тому що я дозволила. І віддавати своє я не збираюся, — промовила я твердо й упевнено, — А от тобі доведеться докорінно змінити своє життя. Як думаєш, ваше велике кохання витримає таке випробування?
Я дивилася на чоловіка, який повільно починав усвідомлювати, що я маю на увазі.
— Ти нестерпна! — Вадим стиснув кулаки, важко дихаючи, — Даша ж твоя сестра! Їй скоро у пологовий збиратися! Як ти можеш бути такою розважливою?! У нас з нею справжнє кохання, розумієш? Те, чого в нас з тобою ніколи не було! Щирість! Пристрасть!
— Ах, тепер у нас нічого не було? Тобто двадцять років ти терпів і вдавав? Як мило. Що ж, рада, що ти переглянув наші стосунки. А щодо вас з Дашею… Кохання, кажеш? — я знову засміялася, окидаючи поглядом його дороге італійське взуття й годинник з лімітованої колекції, — Вадику, ти так чарівно наївний. Давай перевіримо, як довго протриває ваше велике кохання без моїх грошей.
— Я забезпечена людина! — рикнув він, багровіючи. — Я серйозний бізнесмен, Маргарито! Я зможу забезпечити свою нову родину! Скільки б ти не бризкала отрутою! Ти ж намагаєшся мені насолити, правда? Усе-таки ображена?
— Серйозний бізнесмен? — я насмішливо вигнула брову, — Давай начистоту. Серйозні бізнесмени, Вадику, читають статутні документи перед тим, як ставити підпис. Поки ти грав у кохання й возив мою сестру по «відрядженнях», я працювала. Думав, я повірила в твою раптову пристрасть до зимової риболовлі в лютому? Чи в симпозіум пластичних хірургів у Дубаї, звідки ви з Дашенькою повернулися з однаковою засмагою? А сьогоднішній «складний об’єкт» у заміському спа-готелі? Як там, до речі, джакузі? Жінкам при надії не шкодить?
Вадим відкривав і закривав рота, як викинута на берег риба. До нього починав доходити масштаб того, що сталося.
— Ти знаєш…
— Саме так. Я знаю все, що ти старанно намагався приховати. Я відстежувала кожен твій крок, кожен переказ з корпоративної картки на її дрібнички, — карбувала я, наступаючи на нього, — І паралельно проводила реструктуризацію. За паперами, Вадиме, тобі належить рівно десять відсотків акцій. І посада найманого директора, з якої я звільню тебе завтра вранці через втрату довіри. А може й не звільню, — підморгнула я, — Зрештою, тобі ж потрібен якийсь заробіток. Утримання двох дітей — це величезні витрати. Більше того, апетити в моєї сестрички помітно зросли завдяки твоїм старанням. І тепер тобі доведеться їх тягнути на одну зарплату, без додаткових вливань з мого боку. А я з задоволенням поспостерігаю, як у тебе це вийде.
Я чудово розуміла, що тепер життя Вадима сильно зміниться. Тільки він ще не усвідомив. Даша — дівчина примхлива. Спочатку її балувала мати, потім я, а слідом і мій чоловік. Певною мірою ми всі зробили з неї вимогливу жінку, якій щомісяця потрібен салон краси, басейн і новий одяг. І розгрібати це все доведеться Вадиму, який вирішив, що вона — його майбутнє.
— Ти не посмієш! — репетував він, зриваючись на вереск, — Ти спеціально! Заздриш, що вона молода, що вона змогла дати мені те, що не змогла ти! Адже саме Дашка мені сина подарувала. А ти не змогла!
— Не смій, — з мого обличчя злетіла веселість, — Навіть не намагайся зачепити наших доньок. Вони дорослі, розумні, гарні дівчата. І це завдяки мені, а не тобі. На жаль, ваші з Дар’єю діти приречені. І мені їх щиро шкода. Що ви зможете в них вкласти? Як бути нахлібниками в цьому житті? Як намагатися виїжджати за чужий кошт?
— Та ти божеволієш через цю ситуацію, от і скаженієш! Намагаєшся зачепити, але в тебе не вийде! Хочеш зламати мені життя! І заодно відігруєшся на дітях. Це низько, Маргарито, — дивився на мене з ненавистю, — Діти-то тут до чого?
— Ти маєш рацію. Вони не винні. Але й я не зобов’язана їм нічим. Це ваша відповідальність. Я не ламаю твоє життя. Я перестаю його спонсорувати, — поправила я ідеальну зачіску й кинула погляд на валізи, самотньо стояли біля входу в гардеробну, викотила їх, демонструючи вже майже колишньому чоловікові, — Ти сам зробив свій вибір. Тепер можеш жити так, як тобі завгодно. З коханням, з пристрастю, з молоденькою Дашею. Але тільки на ті кошти, які заробив сам. Спойлер: їх вистачить хіба що на орендовану двокімнатну квартиру в спальному районі. Якщо вистачить. Остаточне моє рішення про твою долю в МОЄМУ бізнесі ти дізнаєшся завтра.
Я пройшла повз нього до сходів.
— Ти нічого не тямиш, Ритко! — прошипів Вадим, — Вважаєш себе найрозумнішою? То знай, я все розділю. Усе нажите в шлюбі ділиться навпіл. Думаєш, виграла? Навіть не сподівайся!
— Що ж, щасти. Спробуй щось забрати. Подивися, як у тебе це вийде. А поки раджу затягнути паски вам з Дашенькою. Вважай це прощальною порадою. Зустрінемося в суді. Забирай свої речі й провалюй, Вадику.
Валізи в одну мить опинилися за дверима, які я зачинила просто перед носом Вадима. Він явно забув про багато нюансів. Про те, що було, наприклад, десять років тому. Але нічого, дуже скоро йому довелося усвідомити масштаб. У тому, що чоловік піде до кінця, я не сумнівалася. Тільки я була готова до цього, і він навіть не уявляв наскільки.
Вхідні двері з глухим стуком зачинилися, відрізаючи Вадима від мого життя. Я притулилася до прохолодної стіни спиною й повільно, зі свистом видихнула. Ось і все. Крапка. Напевно, після стількох років мені мало б бути сумно, однак замість цього в голові пульсувала одна думка: «Господи, яке полегшення».
Відчуття, ніби я скинула свинцевий корсет, який носила, не знімаючи, довгі місяці. Кокон з липкої брехні, вдаваних усмішок і нудотних поцілунків розірваний. Більше не треба грати роль розуміючої, люблячої дружини, поки всередині все гнило від зради. Можна говорити все, що вертілося на язиці, не боячися видати себе раніше часу.
Я витримала. Я довела свою партію до ідеалу, не зірвавшись жодного разу.
Але розслаблятися було рано. Я чудово розуміла, що це не кінець. Це тільки перший акт, і найбрудніше ще попереду. Упевнена, тепер на мене почне тиснути не тільки Вадим, а й мама з Дашею.
Тишу холу розрізала трель мобільного. На світному екрані висвічувалося: «Дашуля». Треба ж, як вчасно. Легка на помині. Я дивилася на екран, подумки збираючись з силами. Найпростіше не брати слухавку. Тільки я не збиралася ховатися.
— Так?
— Ритко, привіт! — щебетала в слухавці дзвінкий, знайомий голосок моєї ненаглядної сестрички. У ньому було стільки фальшивого сиропу, що в мене майже зводило вилиці, — Ти не спиш ще? Вибач, що пізно.
Судячи з її голосу, матуся ще не телефонувала й не розповідала нічого. Що ж, навіть цікаво, що знадобилося моїй коханій сестричці.
— Я тебе слухаю, Дашо. Щось сталося? — запитала я рівним голосом. Вона ніколи не дзвонила, щоби дізнатися, як у мене справи. Завжди з якимось проханням. Судячи з усього, цей раз не став винятком.
— Ой, та все як завжди, — вона тяжко зітхнула, блискуче відіграючи роль змученої життям матері-одиначки, — Темочці куртку зимову треба купувати, виріс же богатир! А ще вітаміни ті імпортні. Я сьогодні в аптеку зайшла й ледь не розплакалася. Допомоги взагалі ні на що не вистачає, мама теж на мілині. Ритко, ти не могла б мені тисяч тридцять на карту перекинути? Ззарплати віддам, чесно!
Я тихо всміхнулася. З якої зарплати, Дашо? З тієї, що ти отримувала за годину у моїй гостьовій спальні?
— Боюся, що не зможу, люба, — промовила я абсолютно байдуже, навіть лагідним тоном, — Але в мене є чудова ідея. Звернися по гроші до батька дитини. Упевнена, він не відмовить.
У слухавці повисла здивована пауза.
— До якого батька? Рито, ти чого? Ти ж знаєш, цей недолугий нас кинув ще до пологів і зник! — Даша нервово засміялася, і я буквально відчула, як вона напружилася.
— Кумедно. Як же він міг зникнути, якщо ти знову від нього чекаєш дитину? — запитання загнало сестру в глухий кут.
Вона мовчала, явно не знаючи, що відповісти, а я тим часом продовжувала:
— Та й взагалі, Дашо, навіщо ти так про Вадика? Він, звісно, той ще чоловік, але він нікуди не зникав. Навпаки, він якраз до тебе їде. З двома великими валізами.
На тому кінці дроту запанувала тиша. Я майже чула, як зі скрипом крутяться шестерні в її гарненькій, але абсолютно порожній голівці.
— Ритко… я не розумію, — намагалася триматися, зовсім не розуміючи, що все таємне стало явним, — Про що ти кажеш? До чого тут твій чоловік? — її голос тремтів, втрачаючи всю солодкість.
— Годі цього фарсу! Мій майже колишній чоловік, Дашенько. Завтра вранці мої юристи подають на розлучення. Я виставила його з усіма речами буквально п’ять хвилин тому. Тож зустрічай коханого. Ви ж так чекали, коли зможете перестати ховатися по готелях і винайманих квартирах. Ваш час настав!
— Ти… ти все знаєш? — видихнула сестра. Маски були скинуті. У її голосі прорізалася паніка домішкою нерозуміння.
— З минулого Нового року. Генетична експертиза за волосиною Артема стала чудовим доповненням до виписок з таємних рахунків Вадима. До речі, вітаю з другою дитиною. Сподіваюся, у вас буде дівчинка.
— Ритко, послухай мене! — Даша зірвалася на крик, — Ти все не так зрозуміла! Це він за мною бігав! Він казав, що ви давно як сусіди, що ти суха йому з тобою нудно! Я його пожаліла, намагалася підтримати, а потім… Потім ми покохали одне одного! Так вийшло. Я не винна! — відчайдушно вигукувала. Навіть зараз вона намагалася захистити тільки себе. Егоїстка.
— Яка краса. Справжнє кохання, — я підійшла до вікна й подивилася в темряву, — Ну хто я така, щоби заважати вашому щастю? Правда, є один маленький нюанс. Вадик приїде до тебе з порожніми кишенями, але хіба це перешкода для вашого неземного кохання? — навіть не намагалася приховати насмішку в голосі.
— Що значить з порожніми кишенями? У нього величезний бізнес! Мережа клінік!
— Це в мене величезний бізнес і мережа клінік, Дашо. А в Вадика тепер є тільки кілька дорогих костюмів і аліменти на твоїх дітей. Я позбавила його всього. До останньої копійки. Але нічого! Ви ж так любите одне одного! А з милим, як кажуть, і рай у курені. Будете їсти макарони по акції й зігрівати одне одного неземною пристрастю.
— Ти не могла так вчинити! — верещала сестра так голосно, що мені довелося відвести телефон від вуха, — Ти брешеш! Він генеральний директор! І взагалі. Хіба так можна? Ви своє віджили. Люди розходяться, це нормально! А ти влаштовуєш якусь трагедію. Ти просто злісна гадюка, яка заздрить моєму щастю!
— Щастю спати зі зрадником і залишитися біля розбитого корита? Забирай, Дашо.
— Ти ще пошкодуєш! — прошипіла вона, і в її голосі з’явилося стільки отрути, що вистачило б на десяток гадюк, — Думаєш, ти перемогла, викинувши нас на вулицю?! Мама тебе прокляне! Я подам до суду на встановлення батьківства, ми випотрошимо тебе до нитки! Ти залишишся сама, зі своїми брудними грошима, і будеш весь час у самотності, чуєш мене?!
Я ліниво дивилася на своє відображення в темному склі. Як же банально. Чесно кажучи, я розраховувала на щось більше, але вони не зможуть.
— Чекаю з нетерпінням, сестричко. На добраніч. І не забудь зварити Вадику пельменів, він сьогодні дуже втомився, коли збирав речі.
