Молоденька вчителька закохалася у вітчима свого учня: спершу нахабним здався, а потім втратила голову

Ірина Андріївна прийшла працювати в школу відразу після інституту. Колись п’ять років тому вона її ж і закінчила, тут все було Ірині до болю знайоме: кожна сходинка, кожен куточок, стільки спогадів було пов’язано з цим місцем!

Колектив Ірині Андріївні сподобався, ще працювали її вчителя, але були і новенькі.

– Та не переживай так, – посміхалася її колишня класний керівник – ми тобі допоможемо, всім на початку буває важко, всі через це проходили.

А Ірина не переживала, взяла сьомий «А» під класне керівництво. Але минув вересень і молода вчителька зрозуміла, що цей самий 7 «А» сів їй на шию, сидить весело так, звісивши ніжки, дисципліни ніякої, все сміх та жарти, а оцінки годі й говорити.

Найбільше проблем створював Ваня Маслов. Звичайно він хлопець хороший, здібний, але в якийсь момент упустили щось, а тепер мабуть надолужувати терпіння не вистачає, ось і сидить, зриває уроки, та ще й задирається перед однокласниками.

Якось після чергової розмови в присутності завуча, та взяла Ірину Андріївну за руку і сказала:

– Я б вам порадила не зволікати і викликати батьків. Інакше ми зовсім втратимо хлопця і змушені будемо ставити питання руба про його відрахування.

Ірина Андріївна довго відкладала цю розмову, але нарешті зважилася:

– Ваню, передай, будь ласка, своїй мамі, що я чекаю її завтра після уроків о п’ятій вечора!

– Ну Ірино Андріївно, я не винен, це все Колька з сьомого «б»

– Маслов! Без розмов! Завтра о п’ятій!

На наступний день Ірину Андріївну трясло з самого ранку, вона не могла зібрати свої думки, збивалася, пояснюючи нову тему. Все крутила в голові розмову, яку приготувала для мами Вані. Після уроків вона поправила зачіску і підійшла до вікна в очікуванні. Тут грюкнули двері кабінету, змусивши вчительку здригнутися.

– Ірино Андріївно, моя мама не змогла, тому я зі своїм вітчимом, – пробелькотів хлопець.

– Ну клич його, раз вже так.

До кабінету увійшов приємний молодий чоловік років двадцяти п’яти. Усміхнувся і сів навпроти.

– Доброго дня! Мене звуть Дмитро Валерійович, – почав чоловік – я звичайно розумію, що за віком на роль вітчима я не зовсім підходжу. Я трохи молодший за маму Вані, але ж в житті всяке буває. У нас з хлопчиком довірчі відносини, тому я думаю, без мами ми точно справимося.

Ірина почала скаржитися на свого учня, чоловік уважно слухав, але її розмова їй самій здавалася таким дитячим лепетом.

– Ванька обов’язково виправиться, я вам обіцяю, а ось ми з вами навряд чи вже побачимося … принаймні тут, в школі.

Жінка трохи дар мови не втратила від цього знущання. Так як він, одружений чоловік, може так говорити. Ірина ввічливо розпрощалася з батьком.

Ваня після цієї розмови дійсно почав виправлятися. Взявся, як то кажуть, за голову, підтягнув всі хвости, на уроках сидів тихіше води, нижче трави.

А ось Ірина все не могла забути красиві волошкові очі його вітчима.

Тим часом закінчилася перша чверть, пролетіли осінні канікули, почалася друга, Ірина пішла з головою в роботу, на носі вже були новорічні свята і її семиклашки були задіяні у виставі.

Якось після уроків вона затрималася, залишившись позайматися з відстаючим Сашком Синіциним, коли двері тихо рипнули і почувся стукіт.

– Заходьте, – сказала Ірина Андріївна, думаючи, що це прибиральниця тітка Оля прийшла.

– Добрий вечір, – тихо промовив знайомий голос, де ж вона його чула.

Ірина озирнулася, ні, вона ні з ким не сплутає цей погляд, це був Ванін вітчим. Вона відпустила учня додому.

А потім збиваючись, чоловік пояснив, що ніякий він не вітчим Вані, а рідний брат. Просто у них велика різниця у віці, так буває. А придумали вони цю історію, щоб не турбувати маму, вона тоді сильно захворіла і лягла в лікарню. Ось тільки почала потихеньку йти на поправку.

Дмитро опустивши голову пояснював все це, а Ірина дивилася і посміхалася, до чого вони з Ванькой були схожі. Як же вона раніше цього не помітила!

Само собою на словах Ірина Андріївна глибоко обурювалася цим безсовісним обманом, а серце її підстрибувало від щастя! Дмитро позадкував до дверей, де раптом майнула чубата голова його брата, і тут же в руках у нього опинився красивий букет білих троянд.

Читайте також: “Мамо, я не знаю як так, ми з Мішою не загадували дитини, ми просто мріяли одружитися, ну, потім, коли виростемо” – тільки тут мама все зрозуміла

Того вечора вони ще довго гуляли по засніжених вулицях, а з гілок раз у раз обсипалися на їхні голови пишні шапки снігу.

Цей Новий рік Ірина вперше відзначала не з батьками, під бій курантів вона загадувала бажання дивлячись в улюблені очі волошкового кольору. І вони обіцяли його неодмінно виконати.

З тих пір минув рік, на дворі знову зима, Іра вийшла зі школи з повним портфелем зошитів, вона як і раніше класний керівник 8 «А», тільки прізвище у неї тепер Маслова.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram