Мені 30 років. І у мене за плечима 12-річний шлюб. Трохи більше третини життя, для мене – ціла епоха. У цьому шлюбі я не знайшла простого жіночого щастя, зате знайшла другу маму.
З Віктором ми познайомилися ще навчаючись на першому курсі. На другому курсі я стала мамою. Ні, не так. Свекруха допомогла мені стати мамою. Саме Таїсія Борисівна вмовила мене наpoджувати. Саме вона не спала ночами, сидячи з малюком, вдень вона працювала – забезпечувала двох лобурів-студентів, по суті – дітей, у яких вже з’явилася своя дитина.
Вдень Дениска сидів з сусідкою Таїсії Борисівни. Свекруха казала, що сусідка допомагала безкоштовно. Це потім, коли Дениско в школу пішов, я дізналася, що свекруха платила сусідці. А вона не говорила – обмежувати не хотіла.
Сидіти на шиї у матері чоловіка мені було дуже соромно. І якщо чоловіка все влаштовувало, то я намагалася хоч десь якось підробити. І листівки роздавала, і в костюмі таблетки по вулиці скакала, писала курсові, робила контрольні – аби хоч щось заробити і принести в будинок. Коли я вручила Таїсії Борисівні свій перший заробіток – всього 350 гривень, вона аж розплакалася.
Вона навідріз відмовилася приймати ці гроші, сказала – витрать на себе. А у мене рука не піднялася. Я пішла і купила свекрухі кілька парк капронових колготок. Ми жили разом, і я знала, що з витратами на наше студентське сімейство з дитям, у неї зовсім не залишалося грошей на себе. Я помітила, що Таїсія Борисівна зовсім перестала носити сукні.
– Потім, гроші будуть, куплю колготки. – зітхнула тоді ще 40-річна молода жінка.
Побачивши колготки, вона розплакалася. Я розревілася за компанію. Мати мого чоловіка відмовляла собі у всьому, щоб ми ні в чому не мали потреби.
Я перевелася на заочку і влаштувалася на роботу. Жити стало набагато легше. Потім, коли Дениско пішов в садок, відпала потреба в няні і свекрухі різко «підвищили зарплату», стало зовсім добре.
Мій чоловік, поки ми зі свекрухою горбатилися і тягли на собі сімейство, почав гуляти відчайдушно. Він міг тижнями не з’являтися вдома – ми сиділи і обдзвонювали лікapні i мopги.
– Потерпи, він молодий ще, дyрь в голові, це пройде. Потерпи, рідна – гладила мене свекруха по голові.
Вона була права – пройшло. Чоловік закінчив інститут і взявся за розум, влаштувавшись на роботу.
Коли захвopіла моя мама, саме свекруха зібрала половину фабрики, на якій працювала, і потягла їх у пункт здачі кpoві. Саме вона допомогла зібрати гроші на опеpaцію. І саме завдяки Таїсії Борисівні моя мама залишилася нормальною людиною, а не iнвaлiдом.
Це свекруха вмовила свого колишнього чоловіка-aлкoгoліка розміняти його квартиру і купити нам з чоловіком житло. І це вона наполягла, щоб куплена квартира була оформлена на нас обох, а не тільки на чоловіка. І саме вона випровадила нас в «самостійнe» життя – вже працюючих лобів з 8-річною дитиною у власне житло.
Дениска проводив у бабусі мінімум двоє вихідних в місяць.
– Ви – молоді, вам удвох час проводити треба – з посмішкою вона забирала внука.
Коли на фабриці пройшла хвиля скорочень, Таїсія Борисівна не сказала нам ні слова. Про те, що у бабусі немає грошиків, нам сказав син. Ми з чоловіком відразу помчали до його мами. Від грошей вона відмовлялася до останнього. Довелося пpигpoзити – не візьме, не приїдемо більше. Взяла, зі сльозами на очах.
Я поговорила з начальством, і Таїсію Борисівну взяли до нас на роботу, завгоспом-технічкою, правда. Але вона і цьому була рада. А мені було соромно – я сподівалася, що свекрухі дадуть нормальну посаду.
Працювати разом нам було не в тягар. Вечорами ми разом йшли додому, вона обов’язково пила чай у нас в гостях, допомагала онукові з уроками. І коли на фабриці звільнилося місце начальника цеху і Таїсію Борисівну знову покликали на роботу – ще й з підвищенням, я раділа.
– Ми розлучаємося. – сухо повідомив Віктор півроку тому. – Збирай свої речі. У мене інша і вона чекає дитину.
Коли Таїсія Борисівна дізналася, що у її сина є інша жінка, я вперше почула її крик. Вона кричала Віті, що у нього немає мізків, а думає він і зовсім не тим місцем, яким треба. Заспокоївшись, вона сказала, що не буде лізти:
– Роби що хочеш. Але залишити внука на вулиці я тобі не дозволю!
За наполяганням свекрухи, відбувся обмін – я віддала чоловікові половину квартири, яку купив нам його батько. Вітя, натомість, відписав на мене і сина свою частку в квартирі своєї матері, яка дісталася йому при приватизації. Так ми з Денисом стали власниками половини квартири свекрухи – чверть у сина, чверть у мене.
Ми з Денисом переїхали до Таїсії Борисівні, а з Віктором – розлучилися.
Свою чверть квартири я переписала на свекруху, не слухаючи її заперечення. Так правильно. Це – єдине, чим я могла хоч трохи віддячити їй за все те, що вона для мене зробила. Навіть моя мама, дізнавшись про це, крутила пальцем біля скроні:
– Да ти що? Розмінявши свекровкину квартиру, ти могла купити вам з Денисом маленьку двушку! Я що, тебе такою дурною виростила?
Я присоромив маму:
– Саме завдяки жінці, яку ти мені запропонувала обібрати, ти здорова.
– Пф, це – минуле. А жити треба, думаючи про майбутнє! – відповіла мати.
Ми живемо з Таїсією Борисівною разом. Ми не сваримося, не лаємося. Навпаки – вона за мене горою. А я – за неї.
Нова дружина Віктора наpoдила дівчинку. І моя свекруха була на виписці. Причому, відпрошувалася вона туди з виглядом шкідливого кошеняти:
– Ти не образишся? Точно? Якщо хочеш, я можу не ходити.
– Так Ви що таке говорити? Там – Ваша внучка! Звичайно, треба йти! – обурилася я.
– Який Вітька дурень все-таки! – обняла мене свекруха.
Читайте також: Для батьків це ганьба: “Перший чоловік дитину нaгyляв, другий був бeзплiдний, тому вирішила наpoдити для себе від колеги”
Я взяла на себе весь побут, покупку продуктів і оплату комуналки. І все одно мені здається, що я недостатньо роблю. Мама мого колишнього чоловіка стільки сил вклала в нашу сім’ю, вона стільки зусиль доклала, щоб поставити нас з Вітею на ноги, що мені здається, що що б я не зробила – цього буде мало. Завжди мало.
Моя свекруха – свята жінка. І я ніколи про це не забуду. Навіть якщо я коли-небудь знову вийду заміж, я її не кину. Вона навіть в старості не буде ні в чому мати потребу. Вона – моя сім’я, незважаючи на те, що з її сином ми розійшлися.
