Моє серце шалено застукало, коли я побачив її знову.
– Я ж її давно викинув зі своєї голови, що змінилося? – крутилися думки в моїй голові. Як змусити серце й розум замовкнути. Моє старе кохання спалахнуло ще з більшою силою. Крок вперед, крок назад – але тікати самому від себе безглуздо. Я обов’язково маю підійти до неї і сказати: “Привіт!”
Ми не бачилися більше трьох років, чи пам’ятає ще вона мене – того хлопчика, сором’язливого, невгамовного, безтями закоханого в неї. Звичайно, зараз я змінився, подорослішав, змужнів, став набагато рішучішим. Чи є в мене шанс повернути її?
Вона стояла в компанії своїх друзів. А я не міг відвести від неї очей. Цікаво чи згадає вона мене?
– Можна запросити вас на танець, прекрасна дівчино?! – підійшовши сказав я.
Дівчина здивовано подивилася на мене і схоже, що зовсім не впізнала мене.
– Із задоволенням.
Супроводжуючи її до танцполу, я не міг відвести погляду від її обличчя – такого рідного, ніжного. Не міг надивитися на неї, вона стала ще красивішою, ще більш жіночою. Боже, яка вона прекрасна.
– Ти завжди такий мовчазний? – запитала вона, не витримавши.
– Ні, але твоя краса, так засліпила мене, що я втратив дар мови.
Дівчина злегка посміхнулася, потім подивилася на мене якось не звично, але нічого не відповіла. А я тільки й чекав її сонячної посмішки, яка, як сонячний зайчик завжди заряджала мене радістю, зігріла мою душу. Ми продовжували танцювати, все в тій же безглуздій тиші, приємній для мене і незрозумілій їй.
– Ти вперше тут?
– Так, мене запросили друзі, пообіцявши чудово провести час.
Раптом з моїх вуст злетіло те, що я хотів сказати їй протягом тривалого часу.
– Твої очі такі гарні, яскраві і сповнені життя. Я навіть не знаю, чи може проста людина мати такі очі.
– А хто я, на твою думку?
– Богиня!
Вона була трохи збентежена, і ми знову занурилися в повну тишу. Але потім музика скінчилася, і здавалося, що моє серце теж перестало битися.
– Дякую за приємний танець. До речі, ти навіть не запитав мого імені?!
– Я знаю його вже давно і ніколи не забуду. Олена.
Вона пильно подивилася на мене, немов намагалася знайти щось знайоме в моєму обличчі. І я сподівався, що вона от-от впізнає мене. Але цього не сталося.
– Бувай, – сказала вона, йдучи до своїх друзів. А я стояв і дивився їй в слід. Це було дуже боляче. А в голові крутилася тільки одна думка: “Вона мене не впізнала. Вона забула мене.”
