Моє серце шалено застукало, коли я побачив її знову. – Я ж її давно викинув зі своєї голови, що змінилося?

Моє серце шалено застукало, коли я побачив її знову.

– Я ж її давно викинув зі своєї голови, що змінилося? – крутилися думки в моїй голові. Як змусити серце й розум замовкнути. Моє старе кохання спалахнуло ще з більшою силою. Крок вперед, крок назад – але тікати самому від себе безглуздо. Я обов’язково маю підійти до неї і сказати: “Привіт!”

Ми не бачилися більше трьох років, чи пам’ятає ще вона мене – того хлопчика, сором’язливого, невгамовного, безтями закоханого в неї. Звичайно, зараз я змінився, подорослішав, змужнів, став набагато рішучішим. Чи є в мене шанс повернути її?

Вона стояла в компанії своїх друзів. А я не міг відвести від неї очей. Цікаво чи згадає вона мене?

– Можна запросити вас на танець, прекрасна дівчино?! – підійшовши сказав я.

Дівчина здивовано подивилася на мене і схоже, що зовсім не впізнала мене.

– Із задоволенням.

Супроводжуючи її до танцполу, я не міг відвести погляду від її обличчя – такого рідного, ніжного. Не міг надивитися на неї, вона стала ще красивішою, ще більш жіночою. Боже, яка вона прекрасна.

– Ти завжди такий мовчазний? – запитала вона, не витримавши.

– Ні, але твоя краса, так засліпила мене, що я втратив дар мови.

Дівчина злегка посміхнулася, потім подивилася на мене якось не звично, але нічого не відповіла. А я тільки й чекав її сонячної посмішки, яка, як сонячний зайчик завжди заряджала мене радістю, зігріла мою душу. Ми продовжували танцювати, все в тій же безглуздій тиші, приємній для мене і незрозумілій їй.

– Ти вперше тут?

– Так, мене запросили друзі, пообіцявши чудово провести час.

Раптом з моїх вуст злетіло те, що я хотів сказати їй протягом тривалого часу.

– Твої очі такі гарні, яскраві і сповнені життя. Я навіть не знаю, чи може проста людина мати такі очі.

– А хто я, на твою думку?

– Богиня!

Вона була трохи збентежена, і ми знову занурилися в повну тишу. Але потім музика скінчилася, і здавалося, що моє серце теж перестало битися.

– Дякую за приємний танець. До речі, ти навіть не запитав мого імені?!

– Я знаю його вже давно і ніколи не забуду. Олена.

Вона пильно подивилася на мене, немов намагалася знайти щось знайоме в моєму обличчі. І я сподівався, що вона от-от впізнає мене. Але цього не сталося.

– Бувай, – сказала вона, йдучи до своїх друзів. А я стояв і дивився їй в слід. Це було дуже боляче. А в голові крутилася тільки одна думка: “Вона мене не впізнала. Вона забула мене.”