Настя сиділа на кухні, тримаючи в руках чашку з охололим чаєм, і дивилася на свого чоловіка Андрія, який саме в цей момент намагався полагодити кавоварку.
Вона вже третій день не працювала, і Андрій, як завжди, вирішив, що сам упорається, без майстра.
“Ну от, зараз я її розкручу, і все буде окей!” – бурмотів він собі під ніс, розкидаючи гвинтики по столу.
Настя зітхнула. Вони були одружені вже п’ять років, і останнім часом їй здавалося, що життя стало таким… передбачуваним.
Андрій працював програмістом, приходив додому, вечеряв, дивився футбол і лягав спати.
А вона? Вона мріяла про пригоди, про подорожі, про щось яскраве.
“Може, розлучення – це вихід?” – подумала вона раптом. І ось, на секунду, уявила, що буде після.
У її уяві постала картина: вона, вільна пташка, в яскравій сукні, стоїть на Ейфелевій вежі в Парижі, а поруч – якийсь красень-француз з букетом троянд.
“Мадам, ви – моя муза!” – каже він з акцентом. А потім – Нью-Йорк, де вона танцює на вечірці з зірками. “Настя, ти така незалежна!” – вигукують подруги.
Але раптом уява пішла далі: повернення додому, самотня квартира, рахунки, які треба платити самій, і ніхто не полагодить ту кляту кавоварку.
“Ой, ні!” – подумала Настя. Вона подивилася на Андрія, який саме в цей момент вигукнув: “Еврика! Вона запрацювала!” – і кавоварка почала булькати.
Раптом Настя відчула хвилю тепла. “Я люблю його! І хочу з ним до ста років жити!” – вирішила вона. Але це було тільки початком історії.
Наступного дня Настя вирішила, що треба терміново щось змінити, щоб їхнє життя стало яскравішим. Вона не хотіла розлучатися, але нудьга мучила.
“Андрію, – сказала вона за сніданком, – давай поїдемо в подорож! Кудись, де пригоди!” Андрій підняв брови: “Подорож? А робота? А кавоварка тільки що полагоджена!”
Настя розсміялася: “Та забудь ти про кавоварку! Уяви: ми в горах, на лижах, або на морі, з парасолькою в коктейлі!”
Андрій почухав потилицю: “Ну, гаразд, але тільки на вихідні. І не в Париж – там дорого.” Настя зітхнула, але погодилася. Вони вирішили поїхати в Карпати – недалеко, але з пригодою.
Пакуючи валізи, Настя вже уявляла, як вони лазитимуть по горах, співатимуть пісні біля вогнища.
“Андрію, візьми гітару!” – крикнула вона. “Яку гітару? Я ж не вмію грати!” – відповів він з кімнати. “То навчишся по дорозі!” – засміялася Настя.
Дорога була веселою: Андрій за кермом співав “Ой у лузі червона калина”, а Настя підспівувала. Раптом машина заглохла посеред лісу.
“Ой, що це?” – злякалася Настя. Андрій вийшов, подивився під капот: “Бензин скінчився. Я забув заправитися.”
Настя розреготалася: “Ти геній! Тепер ми в пригоді по-справжньому!” Вони штовхали машину до найближчої заправки, сміючись і лаючись.
“Настю, ти така сильна, як супергероїня!” – жартував Андрій.
“А ти – як той, хто забуває бензин!” – парирувала вона.
Приїхавши в Карпати, вони оселилися в маленькій хатинці в селі. Господар, дядько Петро, привітався: “Ласкаво просимо! Тут у нас гуцульські традиції. Хочете покататися на конях?”
Настя засяяла: “Звісно! Андрію, давай!” Андрій почухав ніс: “Я на конях? Я востаннє на велосипеді катався в дитинстві.” Але погодився.
Наступного дня вони сіли на коней. Настін кінь був спокійний, а Андріїв – норовливий. “Гей, стій!” – кричав Андрій, коли кінь поніс його в кущі.
Настя реготала, фотографуючи: “Ти як ковбой у вестерні!” Зрештою, вони повернулися, мокрі від роси, але щасливі.
Вечором біля вогнища дядько Петро розповів історії: “Був тут один турист, що загубився в горах. Шукав скарби гуцулів!” Настя шепнула Андрію: “Давай і ми пошукаємо скарби!” Андрій засміявся: “Ти серйозно? Я ж не Індіана Джонс.”
Але Настя не жартувала. Наступного ранку вона переконала Андрія піти в похід. “Уяви, знайдемо золото, і будемо жити як королі до ста років!” – сказала вона.
Вони взяли рюкзаки, карту (яку намалював дядько Петро) і рушили. Дорогою Настя розповідала: “Пам’ятаєш, як ми познайомилися? Ти впустив каву на мою сукню в кафе.” Андрій посміхнувся: “Так, і ти сказала: ‘Ти що, сліпий?’ А я відповів: ‘Ні, просто засліплений твоєю красою.”
Вони сміялися, згадуючи. Раптом почався дощ. “Ой, Андрію, ми змокнемо!” – крикнула Настя. Вони сховалися під деревом, обіймаючись.
“Знаєш, – сказала Настя, – я недавно уявила розлучення. І зрозуміла, що без тебе – ніяк.”
Андрій здивувався: “Розлучення? Чому?” Настя зізналася: “Бо нудно було. Але тепер – ні!” Андрій поцілував її: “Обіцяю, зробимо життя пригодою.”
Дощ скінчився, і вони продовжили. Знайшли стару печеру. “Ось скарб!” – вигукнула Настя. Всередині – нічого, крім кажанів.
“Ааа!” – закричали вони, вибігаючи. “Це був скарб жахів!” – реготав Андрій. Повернувшись, вони розповіли дядьку Петру.
“Молодці! – сказав він. – А тепер на гуцульське весілля йдіть, сусіди святкують.” Вони пішли. Там танці, пісні, вареники. Настя танцювала з Андрієм:
“Ти мій принц!” – кричала вона. “А ти – моя принцеса!” – відповідав він. Гість підійшов: “Ви така пара! Скільки років разом?” “П’ять, – сказала Настя, – але плануємо до ста!” Гість засміявся”
Повернувшись додому, Настя вирішила, що пригоди треба продовжувати. “Андрію, давай запишемося на курси танців!” – запропонувала вона. Андрій зітхнув:
“Танці? Я ж дві ліві ноги маю.” Але пішов. На першому занятті інструкторка, пані Оксана, сказала: “Пара, тримайтеся за руки! Крок вперед, крок назад!” Андрій наступив Насті на ногу: “Ой, вибач!” Настя розсміялася: “Нічого, до ста років навчишся!”
Інші пари дивилися: “Ви такі милі!” – сказала одна жінка. “Ми – команда!” – відповів Андрій. Після уроку вони пішли в кафе.
“Пам’ятаєш нашу першу вечерю? – запитала Настя. – Ти замовив піцу з ананасами, а я сказала, що це блюзнірство.” Андрій засміявся: “І ти все одно з’їла половину!”
Потім Настя запропонувала: “Давай заведемо собаку! Пригоди з твариною – це весело.” Вони пішли в притулок і вибрали пса на ім’я Бублик – великого, пухнастого, але ледачого. “Він як ти!” – пожартувала Настя. Андрій образився: “Я не ледар!” Але Бкблик одразу став зіркою.
Минуло кілька місяців, і Настя відчула, що життя змінилося. Але одного дня подруга Катя зателефонувала:
“Настю, чула, ти мало не розлучилася? Розкажи!” Настя здивувалася: “Звідки знаєш?” “Та ти в соцмережах писала про нудьгу!”
Настя засміялася: “То було давно. Тепер ми щасливі!” Катя запропонувала: “Давай на дівич-вечір! Тільки дівчата, пригоди!”
Настя погодилася, але сказала Андрію: “Не ревнуй, це на один вечір.” Андрій кивнув: “Гаразд, а я з Бубликом посиджу.”
На дівич-вечорі Катя та інші подруги розповідали історії. “Я свого чоловіка мало не покинула через хропіння!” – сказала Оля.
“А мій – забуває річниці!” – додала Іра. Настя розповіла про свою уяву: “Я уявила розлучення – і одразу полюбила Андрія ще більше!” Подруги реготали: “Ти геніальна! Треба всім так робити.” Вони танцювали.
“За кохання до ста років!” – тостувала Настя.
Повернувшись додому, Настя знайшла Андрія сплячим з Бубликом на дивані. “Мій милий,” – прошепотіла вона. Наступного дня вони вирішили поїхати на море.
“Цього разу – з пригодою!” – сказала Настя. На морі вони взяли уроки серфінгу. “Андрію, дивись, як я!” – кричала Настя, падаючи з дошки.
Андрій теж спробував: “Це як програмування – баланс потрібен!” Вони сміялися, мокрі від хвиль. Вечором на пляжі Андрій сказав: “Настю, дякую, що не пішла. Я тебе люблю.” Вона відповіла: “І я тебе. До ста років і далі!”
Але пригоди не скінчилися. Одного разу Андрій отримав підвищення на роботі: “Тепер я менеджер! Можемо поїхати в справжню подорож!” Вони полетіли в Італію. В Римі Настя сказала: “Уяви, ми як у фільмі ‘Римські канікули’!” Вони їли пасту, гуляли Колізеєм. “Гладіатори билися тут!” – казав Андрій. “А ми боремося з нудьгою!” – жартувала Настя.
Повернувшись, вони вирішили що пора думати за дитину дитину. “Пригода на все життя!” – сказала Настя. Андрій згодився:
“Так, але спочатку – курси для батьків.” На курсах інструкторка казала: “Діти – це хаос!” Настя сміялася: “Ми готові!” Через рік народився синок Максимко. “Він як ти – кричить голосно!” – жартувала Настя.
Андрій змінював підгузки: “Це гірше, ніж полагодити кавоварку!” Але вони були щасливі. Максимко ріс, і пригоди продовжувалися: поїздки в зоопарк, де він кричав: “Мама, дивись, слон!” Настя відповідала: “Так, сину, як тато після футболу!”
Роки минали. На їхню десяту річницю Настя влаштувала сюрприз: “Давай відновимо весілля!” Вони запросили друзів, одягнулися в костюми. “Настю, ти як тоді – красуня!” – сказав Андрій. “А ти – мій герой!” – відповіла вона.
Гості тостували: “За кохання до ста років!” Катя сказала: “Ти мене надихнула – я теж уявила розлучення і полюбила свого!”
Коли їм виповнилося по п’ятдесят, вони подорожували світом. В Австралії дивилися на кенгуру: “Стрибають, як ми в молодості!” – сміявся Андрій. В Японії їли суші: “Це екзотика!” – казала Настя. Максимко вже дорослий, приїжджав з онуками.
“Бабусю, розкажи історію!” – просили онуки. Настя розповідала: “Колись я уявила розлучення – і зрозуміла, що люблю дідуся!”
На вісімдесятій річниці, в колі родини, Настя сказала Андрію: “Ми до ста доживемо!” Андрій посміхнувся: “З тобою – хоч до двохсот!” Вони сиділи, тримаючись за руки, згадуючи пригоди.
“Пам’ятаєш кавоварку?” – запитала Настя. “Так, і як ти мене полюбила заново!” – відповів він.
І ось, на сто років, в їхньому домі – свято. Онуки, правнуки. Настя подивилася на Андрія: “Дякую за все.” Він відповів: “І я тобі. Кохання – найкраща пригода.”
Наталія Веселка
