Розповім вам історію, незнаю як вийти з цієї ситуації.
Почнемо з того, що в мене з хлопцем різниця у віці 7 років, ми з ним уже три роки разом.
Коли моя мама про це дізналися, то заборонила мені з ним бачитися, намагалася захистити від нього, але я все одно потай з ним зустрічалася.
Справа в тому, що він одружений. У нього двоє дітей у шлюбі. Поки він не планував розлучатися.
Але довго приховувати наші стосунки в мене не вийшло.
Я наважилася розповісти про це мамі, щоб вона знала, розраховувала на її підтримку. Я розповіла про те, що він приїжджає до мене з ночівлею, допомагає з роботою, я відчуваю захищеність з ним.
Перепробувала всі способи, думала може забуду його.
Була в психолога, просила спокою на душі в церкві, намагалася відволіктися на роман з іншим,
Справа в тому, що насправді я таки не хочу його забувати.
У мене таке відчуття, що якщо я погоджуся забути, то назавжди обірву останню ниточку між нами.
А поки я пам’ятаю і люблю, поки ця ниточка існує.
Не стане ниточки – я втрачу його назавжди остаточно.
Можлово це саме мій чоловік, моя людина.
В результаті мама зі мною не спілкується. Вона не може прийняти таку ситуацію.
Адже я роблю розкол у сім’.
Чи може карма наздогнати мене?
Автор: Л.Л.
