Рік тому
– Тітка Іро, доброго ранку. А Ви яким вітром? – я здивовано дивилася на родичку, що стояла за моїми дверима в неділю о сьомій ранку.
– А тобі що, мама не дзвонила? Ми з нею домовилися, що ми з Віткою у тебе поживемо. Нагуляла вона у мене, ось, приїхали позбавлятися. А то нас в селі, сама розумієш – рознесуть всі по всім. А як її потім таку заміж видати? – примовляла двоюрідна тітка, проходячи в квартиру і затягуючи за собою дівчину років 18.
– Ось, знайомся: Віта моя. Ууу, гульона! – тітка виписала дівчині запотиличник.
– Ну, роззувайся! Що встала! – крикнула тітка Іра на дівчину.
Та, від крику матері, втиснулася голову в плечі і почала розшнуровувати черевики. Поки гості роззувалися, я пішла в кімнату і подзвонила мамі:
– Мам, що за справи?
– Ти час бачила? – обурилася мати.
– Бачила, уяви собі. Ти якого дідька тітку Іру до мене відправила?
– Кого? А, Іру. Вона дзвонила днями, в гості напрошувалася, я відкрутилася. Про тебе питала. Я сказала їй, що ти з хлопцем живеш. Що, притягли все-таки?
– Мам, ти така згадлива! Робити то, що? – я була в розпачі.
– Ну, придумай що-небудь, і швидше. А то Ірка вона така – і на півроку може залишитися. Удачі тобі!
– Мамо! – я не встигла, мамуля кинула трубку, залишивши мене наодинці з настирливою родичкою.
– Вірочко! Я помиюся сходжу, ти за моєю недолугою доглянь, щоб не утікла. А то втовкмачила собі в голову – народжувати вона буде! Любов у них! Ти мені рушник і шампунь дай, а то в сумку не влізло, – тітка Іра з’явилася на порозі кімнати.
Варто було тітки сховатися у ванній, як на мене насіла її дочка: – Випусти мене, а? ЛЬошка мій слідом за нами їхав. Він як почув, що мати мене в лікарню тягне, відразу прийшов руки моєї просити. А вона його прогнала, говорить за сина Сан Санича мене видасть, мовляв у них п’ять корів, а у Льошки мого тільки вітер в голові та рожа гарненька. Ну будь ласка, Вірочко, дорогенька! Мене мама не слухає, обіцяє дурь з голови вибити, а ми дійсно одне одного любимо!
– Років то тобі скільки, наречена?
– Двадцять майже, я просто виглядаю молодше. Відкрий, а?
– Віта дивилася на мене своїми коров’ячими очима. Я не змогла відмовити. Якщо в 20 років дівчина хоче народжувати, тим більше збираючись заміж за батька дитини, то це тільки їхня справа. А тягнути дочку до лікарів, щоб потім прилаштувати в більш вигідні руки – це низько. Віта пішла, гаряче подякувавши мене на прощання. Тітка Іра вийшла з ванної задоволена. Вона оглянула квартиру, моментально насупився і запитала: – А моя де?
– З нареченим. – я знизала плечима.
– Ах ти! Я по-родинному тебе попросила! І що тепер буде! Дочка мати-одиначка! Як ми дитя-то піднімати будемо? – розкричалася тітка Іра.
– Але вона до Льоші свого пішла! Одружитися хочуть. Що Ви чужому щастю заважаєте? – заперечила я.
– Немає ніякого Лешко! Поглумилися з дівки! А вона вперлася – буду народжувати і все тут! Ну спасибі тобі, удружила!
Тітка Іра зібралася і пішла на пошуки дочки. Увечері вона прийшла, забрала свої речі, плюнула в мій бік і пішла.
Зараз
Дежавю: сьома ранку неділі, дзвінок у двері. Я відкриваю, там стоїть тітка Іра зі згортком на руках, який кричить – На, забирай! Твоїми стараннями він народився, ось і виховуй сама!
– Тітко Іро, а Ви в своєму розумі? – я ошелешено дивилася на постарілу жінку. Вона пройшла, вручила мені дитину, сіла на стільчик і розплакалася: – Любов у неї трапилася,утікла, дитину кинула. Записку нашкебла «не шукай» і утікла. А я куди з онукою на руках? Жити ми на що будемо? Все через тебе! Та будь ти проклята! – тітка Іра вискочила з квартири і утікла, залишивши дитину мені. Я зателефонувала мамі і пояснила ситуацію.
– Мамо, що робити? Дитина кричить!
– Зараз приїду, тримайся там!
Мама позичила у мого брата автолюльку і примчала, з сумішшю, пляшечками і памперсами. Погодувавши дитини, мама зібрала дитинку: – Поїду в село, поговорю з Іркою. Грошима допоможу, в перший час. А що робити? Не в дитбудинок же рідну кров!
Вони домовилися. Не тільки між собою, а й з іншими родичами. Щомісяця, хто скільки зможе, будемо відправляти тітці Ірі на внучку. Мене, як головну винуватицю, обклали даниною в 1000 гривень щомісячно. Мені, якщо чесно, і не шкода. На добру справу гроші підуть.
Фото ілюстративне – LiveInternet
