– Маш, вигляни у вікно, хоч одним оком на тебе подивлюся, – шепотів Микола.
– Мені батько не дозволяє з тобою розмовляти, йди, побачить, мало нам не здасться.
– Знову ти за своє, пішов в поле, я щойно бачив, виходь, хоч прогуляємося трошки.
Миколу Аркадій Степанович недолюблював, і всіляко віднаджував від свого будинку. Колись з батьком його вони були кращими друзями, разом ходили в школу, потім пішли в армію, а після закохалися в одну дівчину Надію. І вона відповіла взаємністю, тільки другу. Аркадій тоді поїхав в місто, вступив до інституту, там і зустрів Машину маму красуню Іру. Тільки скільки хлопець себе не обманював, забути свою першу кохану він був не в силах. Джерело
Після інституту Аркадій привіз молоду наречену додому з батьками знайомити. Незабаром зіграли весілля. Він до цих пір пам’ятає як Надя стояла і дивилася на нього, коли вони з Ірою виходили із загсу. Поруч з нею був маленький хлопчик, що тримався за материнський поділ. Хто ж міг знати, що цей самий Миколка через багато років почне бігати саме за його дочкою!
– А давай утічемо Маш, в місто поїдемо, я роботу знайду, розпишемось … – мрійливо сказав хлопець.
– Та хто нас там в місті чекає то, ти спочатку роботу знайди, потім і приїжджай, я подумаю. – розсудила дівчина.
– Чекати то мене будеш? А то твій батько швидко мені заміну знайде.
– Буду дурний, навіть якщо і знайде, люблю то я тебе, – сказала дівчина і ніжно погладила хлопця по щоці.
І Микола поїхав. Потяглися довгі дні, тижні, а через два місяці батько заявив, що знайшов відповідного для дочки жениха.
– Та що ти, Аркадію, він же твій ровесник цей Олексій, та ще й з дитиною! – голосила перший час мати.
– Зате позитивний, за таким як за кам’яною стіною. А хлоп’я виростять потихеньку. Йому материнська ласка потрібна …
Маша, чула розмову батьків від того заридала. Не так вона собі уявляла сімейне життя, з нелюбом чоловіком та ще й чужою дитиною на додачу. …
– Мамочко, що мені робити? – шепотіла вона того ж вечора, коли батько заснув. – я чекаю дитину від Миколи.
– Ох донечка, виходь за Сашу заміж. Хороший він, позитивний, кажуть. Дружина тільки рано пішла, малюк на руках. Ти ж у мене розумниця, може злюбиться, стерпиться?
– Не треба мені ніхто, є у мене наречений.
– Тільки де він? Другий місяць як поїхав, ні звісточки, нічого …
Свати не змусили себе довго чекати, весь вечір Маша приглядалася до Олександра, але жодна струнка в її серце не здригнулася, чужий він був, холодний якийсь. Тільки лише маленький Андрійко лащився і навіть назвав мамою … Дата весілля була призначена Маша потихеньку змирилася зі своїм становищем нареченої вдівця з дитиною.
***
– Машка, відкрий! – почувся під ранок стукіт у вікно. Дівчина здригнулася, чи не сниться це їй. А потім серце радісно забилося: «Микола!».
– Миколко, рідненький! Де ти був? Чому не приїжджав? Мене засватали вже … давай втечемо прямо зараз …
– Я тому і приїхав, збирайся! Пробач, що затримався, так обставини склалися …
Машка покидала речі першої необхідності в сумку і вилізла через вікно.
– Коль, я вагітна!
– Ти серйозно! – він узяв дівчина і закрутив, – як я радий, кохана! …
Через кілька годин були в місті. Коля привів Машу в комунальну квартиру, в коридорі було брудно, стояв сторонній запах, відкрили в кімнатку двері, і дівчина здригнулася, невже в таких умовах тепер вона повинна жити і ростити дитину? Тут же рипнули сусідські двері, якась дивна жінка вийшла в коридор і зайшла прямо до них.
– А … сусіде … ласкаво просимо. – ледь промовила вона, бо язик явно заплітався.
– Хто це? Ти куди мене привів?
– Поки це наш дім, – опустив очі хлопець
– Маш, у мене немає грошей зняти щось пристойніше, я весь заробіток віддав …
– Кому?
– У мене буде дитина від іншої … так вийшло Маш … Вона – сирота, бабуся одна була, зараз взагалі нікого. Я повинен допомогти, раз виховувати відмовився …
– І що ти тепер щомісяця будеш віддавати гроші їй? – розлютилася Маша.
– Так, – опустив очі хлопець – частину грошей.
– Скажи, а мене навіщо привіз?
– Ми ж кохаємо одне одного!
Маша сіла на продавлений диван і заплакала. В цей час з кухні пролунав протяжний спів.
– Не звертай уваги, скоро тітка Валя засне, стане тихо. – спокійно сказав хлопець.
Маша подивилася на свого коханого взяла сумку і вибігла з квартири.
– Маш! Куди ти? Стривай, це все тимчасово …
– І дитина твоя друга тимчасово, так? Колю, я їду додому! Не шукай мене будь ласка …
Дівчині пощастило, відсутність її ніхто не помітив, лише мама якось дивно подивилася, але питати нічого не стала.
– Мамо, я вийду заміж за Олександра, постараюся його полюбити, непогана він людина, синочок його сподобався, – сказала за обідом Маша.
– Ти до нього їхала? – раптом запитала мати.
– Так, не питай нічого, будь ласка …
Весілля зіграли веселе, на наступний день молоді поїхали до Олександра в сусіднє село. Машина зупинилася перед красивим двоповерховим будинком.
– Приїхали, Машенька. – повернувся Саша
– Це твій будинок? – очі дівчини розширилися від подиву.
– Так, майже все зробив своїми руками, підемо, сама подивишся.
У Саші і справді як говорили сусідки були золоті руки. Маша оглядала будинок, а перед очима все стояла та брудна холупа, в яку кілька тижнів тому привіз її Микола. Яка ж вона була дурна … як мав рацію батько, не дозволяючи їм бути разом.
– Саш …, – чоловік обернувся і подивився на дружину – пробач мене.
– За що? – здивувався він.
– За все…
З тих пір мінуло кілька років, у Марії та Олександра народилося двоє діток, старша, Миколина дочка, як дві краплі води схожа на маму, а синок Іванко – вилитий батько. Маша не стала розповідати про те, що Танечка не рідна чоловікові дочка, в дітей він дуже любить, таких батьків ще пошукати.
– Мамочко, – сказала якось Маша, прийшовши до рідної домівки – я так рада, що у мене є Саша. Батько мав рацію … але не люблю я його … хоча важливо чи це. У нас діти ростуть, дім – повна чаша …
– Злюбиться ще донечкоа, дивлюся на тебе і себе бачу молодою, – сказала мати – до твого батька у мене хлопець був, ні кола ні двора, одні порожні обіцянки і обмани, а я любила і вірила, що зміниться. Ні, не змінився. До сих пір п’є, страшно подумати як з таким жила б … А коли прийшов батько, Машка обняла його міцно і ледь чутно промовила: – Дякую тату…
– Казав же тобі, я поганого то не пораджу, ну годі, донечко, витирай сльози, підемо чай пити.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
