На прощання він сказав, що я нікому не пoтрібна бaбa і маю радіти, що він взагалі мене взяв за дружину

Я свого чоловіка любила до нестями. І коли зрозуміла, що він завів собі когось на стороні, мало не помeрла від горя. Для мене його зрада здавалась катастрофою, я й уявити не могла, як можна жити далі. Майже два роки я боролася за свою любов, за те, щоб зберегти дітям батька. Все робила: щоб в будинку було чисто і красиво, щоб їжа завжди свіжа і смачна, сама за собою стежила, щоб занедбалою не стати. Крутилася як білка в колесі, але жодного разу не допустила ні докору, ні косого погляду. Джерело

Вдавала, що я нічого не помічаю, не знаю і не бачу. Його завжди в будинку чекала з посмішкою, з готовою вечерею, у скільки б він не прийшов. Жодного разу не задала жодного питання – чому він так пізно і з якої причини зарплата стала менше. Зате завжди розпитувала про справи, про самопочуття.

А скільки я сліз пролила, тільки подушка знає. Вона мокра була від сліз, коли ситий і задоволений життям чоловік засинав, втомившись від трудів праведних. Тільки ті жінки, які були в моєму становищі, знають, як це нестерпно важко дивитися на кохану людину і бачити, як він бреше, ховаючи очі, як нишком намагається зателефонувати, закрившись у ванній або в туалеті, як викручується, придумуючи неіснуючі відрядження або пояснюючи , чому так мало грошей став отримувати. І ще як важко чекати і щось говорити дітям про те, як тато багато працює. Чекати біля вікна без впевненості, що він взагалі повернеться додому.

Кілька разів я мало не зірвалася і не висловила йому все, що наболіло, але стрималася, не хотіла його підштовхувати до вирішення. Але все виявилося марно – він пішов зі словами, мовляв, винен, але полюбив іншу і мріє з нею жити до смeрті. І все одно змовчала, сказавши на прощання, що тут його будинок, і я з дітьми буду чекати його.

Читайте також: Ігорю треба було повідомити мамі, що Лізи не стало. Він плакав. Він не зміг, не врятував, не зумів

Як він там жив, не знаю, але через три місяці повернувся, а я прийняла в надії, що  все буде добре. Спочатку так і було. І я навіть подумала, що можна заспокоїтися, поки одного разу він знову не прийшов пізно, пахне чужими парфумами і, ховаючи очі, став розповідати про аврал на роботі. Потім понеслося: знову «відрядження», понаднормова робота, дивні дзвінки, затримки зарплати. І знову мої сльози в подушку і посмішки йому назустріч, немов я навіть не здогадуюся, що відбувається.

Він ще раз йшов і повертався. І знову я відчувала, що ніби мене ріжyть нoжем по живому – такий біль. Мені навіть поговорити ні з ким було – я нікому не розповідала про ситуацію в сім’ї – все в собі носила. І другий раз я його прийняла, правда, у мене вже не було особливої ​​впевненості в тому, що сім’я збережеться – я так йому і сказала. Але він, як і під час першого свого повернення, плакав, просив вибачення, розповідав, що любить мене одну, що не може без дітей.

Після його другого разу я довго думала про життя, про кохання, про сім’ю, про свою роль в його житті, а потім зрозуміла, що він так і буде ходити по бабам, виправдовуючи себе «любов’ю», яка раптово нагрянула. А потім приходити додому, відлежуватися, відпочивати і відправлятися в пошуках нової «любові». Чим не життя, адже вдома завжди тихо і мирно, і дурочка-дружина, яка словом і поглядом не дорікне.

І образа стала сильніше за біль. Образа на те, що він нічого не зрозумів, нічого не оцінив, що не просто розлюбив мене, але навіть і не поважає, вирішивши, що мене можна безкарно водити за ніс і жити, як хочеться. Тоді я подала заяву на розлучення, і, коли він знову повернувся і став просити прощення, повідомила йому про це. Господи, який у нього був приголомшений вигляд ?! А потім зрозумів, що все, і я не передумаю. Знаєте, що він мені наостанок сказав? Що я дура, нікчемна, нікому не потрібна баба, яка повинна була за щастя мати, що він на мені взагалі колись одружився.

І якщо в мені ще були залишки минулого  кохання, то після цих слів нічого в душі не залишилося. Все минуле життя, яке я вважала щасливим, перекреслив одразу.

Ця історія закінчилася майже три роки тому. Як живе мій колишній чоловік, я не знаю – не цікавлюсь просто. А коли родичі щось намагаються розповісти, просто обривають їх – мені це не потрібно.

Що стосується мене, то я збираюся заміж. Виявляється, не така я вже й нікчемна, і непотрібна. Мій майбутній чоловік каже, що любить, ставиться з повагою. Принаймні зараз. Але я вже давно втратила наївність, тому відразу його попередила: жодного кроку наліво не прощу – вижену і ніколи не пущу назад. Нехай знає, про всяк випадок

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram