На святі свекруха принизила невістку, але дружина сина здивувала всіх своєю відповіддю нахабній родичці
Ганна та Микола одружилися два роки тому. Молода сім’я жила в невеликій орендованій квартирі, відкладали на власне житло. Ганна працювала вчителькою в школі, а Микола — менеджером в автосалоні.
Жили дружно, але була одна проблема — мама Миколи. З самого початку вона незлюбила Ганну.
Вважала її негідною свого сина. От інша річ — колишня дівчина Миколи, Ольга, дочка директора заводу. От це була б гідна партія! А ця вискочка-вчилка тільки про себе й думає.
Світлана Олександрівна за кожної нагоди намагалася вколоти невістку. То вечеря несмачна, то сорочка погано випрасувана, то в домі не прибрано. Ганна старалася не зважати на причіпки свекрухи, але іноді нерви не витримували. Микола метався між двох вогнів — з одного боку кохана дружина, з іншого — рідна мати.
Він намагався їх помирити, але безуспішно. Конфлікт наростав як снігова куля.
Світлана Олександрівна часто приходила до них у гості без попередження. Ганна саме збиралася на роботу — у неї були батьківські збори.
— Ну й безлад у вас тут! — з порога заявила свекруха. — Коль, як ти можеш жити в такому свинарнику? Твоя дружина зовсім за домом не стежить!
— Мамо, ну що ти кажеш, — спробував заспокоїти її Микола. — Просто Ганна не встигла прибрати, вона на роботу запізнюється.
— Отож бо! — підхопила Світлана Олександрівна. — Їй тільки б на свою роботу бігти, а про чоловіка й дім вона не думає! Я в її роки…
— Світлано Олександрівно, давайте не будемо, — втрутилася невістка. — Мені справді треба йти, в мене важливі збори. Я ввечері все приберу.
— Звісно-звісно, біжи! — уїдливо кинула свекруха. — Тобі ж на нас начхати!
Ганна стрималася від гіркоти у відповідь, попрощалася й пішла. А ввечері вибухнув скандал. Світлана Олександрівна весь день пиляла сина, що він живе як бомж. Мовляв, дружина його не любить і не поважає. Микола не витримав і висловив усе Ганні.
— Коль, ну ти ж знаєш, у мене зараз восени багато справ, навчальний рік тільки-но почався. І взагалі, у нас не було безладу, просто трохи не прибрано.
— А має бути ідеально чисто! — не зупинявся Коля. Видно, за весь день мати йому вже виїла мізки. — Ти ж дружина, маєш стежити за домом!
— А ти чоловік і теж можеш прибирати, між іншим! — не витримала Ганна. — У тебе ж вихідний сьогодні — вихідний! У тебе змінний графік, а я, вважай, увесь тиждень працюю!
— Як ти смієш мені таке казати! — спалахнув Микола. — Думаєш, найрозумніша? Все, з мене досить! Збирай речі й іди геть!
Ганна розгублено витріщилася на чоловіка. Та ні, не може такого бути.
— Коль, ти що, серйозно? — ошелешено спитала вона. — Через якусь дрібницю дружину з дому виставиш?
— Абсолютно! — твердо відповів Микола. — Ти мою маму не поважаєш. Мене не поважаєш. Тож давай, манатки свої пакуй і змотуйся, куди хочеш! А то сіла мені на шию, я її утримую. А ти навіть обов’язки свої домашні не можеш виконати.
Ганна навіть не знала, що й робити. Вона спробувала з чоловіком поговорити, але той був непохитний. Ганна вже не знала, які аргументи ще навести. Зрештою зібрала речі й пішла до подруги.
Минув тиждень. Микола не дзвонив і не писав. А скоро в нього мав бути день народження. Ганна ж подарунок уже давно йому купила. Ну то й що ж таке? Чоловік і дружина, а живуть окремо один від одного. Як мінімум, Микола поки що не повідомляв про жодне бажання розлучатися.
А отже, шанс повернути шлюб іще був. Треба просто якось відклеїти від нього його мамашу набридливу.
Ну а якщо не захоче, тоді Ганна сама від нього піде. Терпіти таке вона більше не збирається.
А поки що жінка вирішила, що прийде на свято. Зрештою, вони з Миколою все ще одружені. Ганна вже передчувала, що Світлана Олександрівна буде дуже невдоволена її бачити. Коли Ганна ввійшла в квартиру, там уже зібралися гості — родичі та друзі сім’ї. Усі здивовано витріщилися на неї. Микола розгубився, а Світлана Олександрівна аж побагровіла від злості.
— А ти що тут робиш? — прошипіла вона. — Тебе ніхто не кликав!
— Я прийшла привітати чоловіка з днем народження, — спокійно відповіла Ганна.
— Якого чоловіка? — усміхнулася свекруха. — Ти йому більше не дружина! Він тебе вигнав!
— Формально ми все ще одружені, — відповідала Ганна.
— Ну, сподіваюся, ненадовго, — злобно кинула Світлана Олександрівна. — Миколо, ти ж подаси на розлучення?
Микола мовчав. А свекруха продовжувала:
— От бачиш, голубонько, ти тут нікому не потрібна. Забирайся й не ганьби нас перед гостями!
У кімнаті зависла напружена тиша. Усі чекали, що відповість Ганна.
— Знаєте, Світлано Олександрівно, адже це ви в усьому винні.
— Що?! — задихнулася від обурення свекруха.
— Так-так, саме ви, — спокійно продовжила Ганна. — Постійно лізли в нашу сім’ю, намагалися нас посварити. Це через вас у нас почалися проблеми. Ви просто ревнуєте сина й не хочете його відпускати. Але час би вже зрозуміти, що він дорослий чоловік і сам вирішує, з ким йому жити.
— Та як ти смієш… — почала було Світлана Олександрівна, але Ганна її перебила:
— А ще ви лицемірка. Ви весь час торочите про сімейні цінності, але при цьому самі руйнуєте сім’ю власного сина. Яка ж ви після цього мати?
У кімнаті запанувала тиша. Усі приголомшено дивилися то на Ганну, то на зблідлу Світлану Олександрівну. А Ганна повернулася до чоловіка:
— Миколо, я люблю тебе й хочу бути з тобою. Але ти маєш зробити вибір — або я, або мама. Далі так продовжуватися не може.
Микола мовчав. А потім раптом зробив крок до Ганни й міцно її обійняв.
— Пробач мене, — промовив він. — Ти маєш рацію, я поводився як дурень. Звісно, я обираю тебе.
— Миколо, схаменися! — вигукнула Світлана Олександрівна. — Невже ти повіриш цій брехухі?
— Мамо, годі, — твердо сказав Микола. — Я за цей місяць усе зрозумів, знаєш. Був час подумати. І Ганну мені прогнати не вдасться. Якщо не можеш мою дружину прийняти, нам доведеться рідше бачитися.
Світлана Олександрівна заридала й вибігла з кімнати. А гості ніяково перезиралися.
— Ну чого ви всі зажурилися, — сказав Микола. — У мене все-таки день народження. Давайте, наливайте. Він узяв Ганну за руку й повів до столу. Поступово напруга спала, гості розговорилися, залунали тости.
Ганна сиділа поруч із чоловіком і почувалася абсолютно щасливою.
Світлана Олександрівна так і не вийшла до гостей. А наступного дня подзвонила синові й сказала, що їде на якийсь час до сестри в село. Про неї не було чути цілий місяць. Ганна з Миколою нарешті зажили спокійно, без постійних причіпок і скандалів. Микола визнав, що надто довго йшов на поводу в матері й не захищав дружину. Пообіцяв виправитися.
Мати Миколі навіть не дзвонила, тому він навіть почав трохи хвилюватися. Але дружина його переконала, що зі Світланою Олександрівною все гаразд. Якби щось сталося, то сестра вже давно б їм подзвонила.
Світлана Олександрівна все-таки нанесла їм візит за два тижні. Прийшла без дзвінка. Довга м’ялася в передпокої. Ганна запросила її на кухню й налила чаю. Свекруха якось поводилася спокійно, що було на неї дуже несхоже. Ще кілька місяців тому вона б уже Ганні весь мозок винесла. Наприклад, що чай у неї якийсь прозорий. А тепер он пила й мовчала. В один момент Світлана Олександрівна зітхнула й промовила:
— Я хочу вибачитися. Я поводилася жахливо. Анечко, пробач мене, будь ласка. Я була не права.
Ганна з Миколою перезирнулися. Видно було, що жінка каже щиро.
— Я багато думала там, у селі, — продовжила Світлана Олександрівна. — Мені дуже соромно. Я постараюся змінитися, чесне слово.
Звісно, не все одразу налагодилося. Були й конфлікти, й непорозуміння. Але поступово стосунки в родині налагодилися. А через рік у Ганни й Миколи народився син. І Світлана Олександрівна виявилася прекрасною бабусею. Дивлячись, як та возиться з онуком, Ганна думала, як дивовижно змінюються люди, якщо дати їм шанс.
Ще через п’ять років Ганна й Микола купили великий будинок. У них уже було двоє дітей. Світлана Олександрівна часто гостювала, допомагала з малюками. І майбутнє здавалося дуже світлим.
