Свекруха не хотіла пускати мене на дачу, куди поїхав чоловік. Вирушивши туди, я зрозуміла чому
Ліка дивилася на банківський рахунок. На рахунку знову не було грошей. Цілих 10.000 гривень не вистачало. Адже їм треба було борги за комуналку заплатити. І так уже там накапало. Що ж виходить, знову місяць сидіти, затягнувши пояси? І добре б їм удвох, але як бути з дитиною? Ліка роздратовано видихнула.
Ну хто її потягнув вийти заміж за добру й безхарактерну людину.
Андрій, звичайно, хороша людина, сперечатися нічого. От тільки хорошість ця годувати сім’ю не допомагає. Він працював слюсарем на місцевому заводі, отримував стабільно мало, і постійно торочив про «важкі часи», «кризу виробництва» і «скорі підвищення», які все ніяк не наставали. Ліка працювала медсестрою в дитячій поліклініці. Зарплата в неї теж була невелика, але хоч якась стабільність. От і тягли лямку, зводячи кінці з кінцями.
Познайомилися вони в спільній компанії друзів, і Андрій одразу здався їй таким спокійним, урівноваженим. Після її попереднього бурхливого роману це було як ковток свіжого повітря. Він не сипав компліментами, не обіцяв золотих гір. Просто був поряд, уважно слухав і дивився на неї з такою ніжністю, що Ліка танула. Тоді їй здавалося, що це і є справжнє кохання. Тиха гавань, яку вона так довго шукала.
Весілля було скромне. У невеликому кафе на околиці міста. Білу сукню Ліка шила сама, тому що грошей на салон не було. Друзі жартували, співали пісень під гітару. Ліка ловила на собі захоплені погляди Андрія і думала, що ось воно – щастя.
Наївна! Тоді вона ще не знала, що сімейне життя – це не тільки романтика і кохання. Але й побутові проблеми, фінансові труднощі та постійна боротьба за виживання.
Зараз, дивлячись на майже порожній банківський рахунок, Ліка з гіркотою згадувала ті безтурботні часи. До появи дитини вони якось викручувалися, допомагали батьки. Але з появою Машеньки витрати збільшилися в рази, а доходи залишилися на колишньому рівні.
Ліка вже не раз заговорювала з Андрієм про зміну роботи, про пошук підробітку. Але він тільки зітхав і казав, що втомився, що нічого кращого він все одно не знайде. А їй що робити? Вона і так працювала на півтори ставки, приходила додому без сил. І все одно грошей не вистачало.
Але це ще добре, якщо можна так сказати. Найбільша проблема була в сестрі Андрія.
От вона, як паразитка, до сім’ї їх причепилася. А Андрій що? Андрій, як теля на мотузочці, за нею плентався. Звуть цю «радість» Світлана, і живе вона за принципом: «Навіщо працювати, коли є брат?». Світлана була «творчою особистістю». Принаймні, вона сама себе так називала. На ділі ж перебивалася випадковими заробітками, на кшталт малювання портретів або продажу саморобних прикрас на новорічних ярмарках. Тільки толку від цієї творчості було мало.
Основний дохід Світлана отримувала від «запозичень» у брата. То їй на фарби не вистачало, то на «дуже вигідний» майстер-клас з макраме, то на квитки на виставку в інше місто, «для натхнення». А потім починалися слізливі історії про чорну смугу в житті, про непонятих геніїв і суворий світ, який не цінує її талант.
Андрій, звичайно ж, вівся на всі ці казки і віддавав сестрі останні гроші. І Ліці доводилося мовчати. Тому що варто їй тільки заїкнутися про те, що Світлана користується добротою брата, як починалася сварка. Андрій звинувачував її в черствості і в тому, що вона ревнує його до сестри. «Вона ж моя сім’я! Як я можу їй відмовити?» — вигукував він, з докором дивлячись на Ліку.
І ось зараз, дивлячись на майже порожній банківський рахунок, Ліка розуміла, що більша частина «зниклих» грошей, швидше за все, вже гріє кишеню цієї «творчої особистості». Усередині все кипіло від обурення. Ну скільки можна терпіти цю нахабність? Скільки можна економити на всьому, відмовляти собі й дитині в найнеобхіднішому, щоб прогодувати дорослу, здорову жінку?
А вона пальцем об палець не вдарить, щоб заробити собі на життя. Ліка вже уявляла, як Світлана красується в новій блузці, купленій на «позичені» в брата гроші. Або сидить у кафе з подругами, потягуючи лате й розповідаючи про свої «творчі муки».
А в цей час Ліка ламає голову, чим нагодувати дитину і як протягнути до наступної зарплати.
Вона встала з крісла й нервово заходила по кімнаті. Машенька мирно спала в своєму ліжечку, зовсім не підозрюючи про проблеми, які нависли над їхньою сім’єю. Треба поставити умову. Або Андрій перестає спонсорувати свою сестру, або… Ліка не додумала думку до кінця. Але вже внутрішньо все вирішила. Вона більше не могла так жити. Щось треба було міняти. І міняти треба було радикально.
Треба захистити свою сім’ю, дитину. Навіть якщо для цього доведеться йти на сварку з чоловіком.
Тому Ліка рішуче стала збирати речі. Чоловік на дачу поїхав, ремонт доробляти, поки в нього відпустка. А вона чекати не могла. Після того, як він знову гроші з рахунку зняв. Зібравши невелику валізу з найнеобхіднішими речами для себе і Машеньки, Ліка зайшла в дитячу.
Донечка все ще спала. Ліка нахилилася і ніжно поцілувала її в лобик. Ліка обережно взяла доньку на руки. Машенька сонно заворушилася, втупившись личком у мамину шию. Ліка притиснула її до себе міцніше. «Все буде добре, моя дівчинко,» — прошепотіла вона.
Раптом пролунав дзвінок у двері. Ліка нахмурилася. Кого це принесло? На порозі стояла свекруха.
— Лікушо, здоров! От, вирішила до тебе в гості забігти.
— Проходьте, Ольго Петрівно, — зітхнула Ліка. Гаразд, зараз свекруха побуде і потім поїде. — Ходімо, я чай поставлю.
— Та не турбуйся ти, Лікушо, — відмахнулася свекруха, окидаючи поглядом зібрану валізу. — Що це ви, кудись зібралися?
— На дачу до Андрія збиралася.
— А навіщо? Андрій же просив його не турбувати. Ремонт, сама знаєш, справа тонка. Нічого йому під ногами плутатися.
Ліка здивовано підняла брови.
— Ну подумаєш. Мені поговорити з ним треба.
— Та вже почекала б, поки повернеться. Що тобі там робити?
Щось тут нечисто. Свекруха явно щось недомовляє. Так наполегливо відмовляє її їхати на дачу.
Ліка нічого не сказала. Зараз посидить зі свекрухою, і все одно поїде. Проте свекруха не прспішала йти. Вона еіби навмисно тягнула час. Ліка ледь відправила її. Щойно за Ольгою Петрівною зачинилися двері, Ліка швидко зібрала решту речей, усадила Машеньку в автокрісло і виїхала з міста. До дачі було близько години їзди. Дорогою Ліка намагалася додзвонитися до Андрія, але він не брав слухавку. Що там відбувається? Чому він не відповідає?
Дача знаходилася в мальовничому місці, на березі невеликого озера. Вони з Андрієм її в кредит купили. Ліка припаркувала машину біля воріт і вийшла. Відчинила хвіртку і пройшла на ділянку. Вікна були відчинені. Ліка почула зсередини голоси. Ліка тихо підійшла до вікна і зазирнула всередину.
У вітальні на дивані сиділа Світлана, бовтала ногами і захоплено розмовляючи по телефону. Поруч на журнальному столику стояла недопита чашка кави і валялися обгортки від цукерок. Андрій метушився на кухні. Ліку захлеснула хвиля обурення. Вона різко відчинила двері і ввійшла до будинку.
— Що тут відбувається? — запитала вона спокійно, хоча всередині все кипіло.
Андрій обернувся, в його очах майнуло здивування.
— Ліко? Ти що тут робиш? Я ж просив…
— Я запитую, що тут відбувається? — перебила його Ліка, підвищивши голос. — Чому Світлана тут?
Світлана незворушно відклала телефон і, всміхнувшись своєю цукровою усмішечкою, сказала:
— Привіт, Лікушо! От, братик мене прихистив. Тимчасові труднощі, сама розумієш.
— Які труднощі? — запитала Ліка, свердлячи Світлану поглядом. — Знову муза у відпустці?
— Ліко! — докірливо промовив Андрій. — Не починай. У Світлани справді проблеми. Їй нема де жити.
— Нема де жити? — Ліка розсміялася. — А як же її шикарна квартира в центрі міста?
— Там складнощі з орендарями. Тимчасові.
— Звичайно, тимчасові, — процідила Ліка. — Як і всі її проблеми. Вона просто не хоче працювати! Їй простіше жити за твій рахунок, Андрію! Скільки можна її спонсорувати? У нас самих грошей немає! Ми борги за комуналку заплатити не можемо! А ти тут її годуєш, поїш!
— Ліко, не кричи. Вона ж моя сестра!
— А я твоя дружина! І в нас дитина! Яка потребує їжі та одягу! — Ліка підняла валізу. — Я більше не можу так жити! Я їду до батьків.
— Ліко, зачекай!
— Я втомилася тягнути все на собі! Втомилася від твоєї сестри! Вирішуй, Андрію, хто тобі дорожчий: сім’я чи Світлана?
Ліка їхала до батьків, не знаючи, що чекає її попереду. Але так жити далі вона не могла.
Минув місяць. Андрій кілька разів намагався зв’язатися з Лікою. Дзвонив, писав. Вона не відповідала. Батьки підтримали Ліку, допомогли з Машенькою. Вона почала шукати нову роботу, з вищою зарплатою. Життя поступово налагоджувалося. І вона все ж таки наважилася прийняти дзвінок від чоловіка.
— Ліко, пробач мені. Я все зрозумів. Світлана поїхала. Я більше не буду її підтримувати. Будь ласка, повернися. Мене не вистачає.
Ліка поклала слухавку. Вона подивилася на Машеньку, яка грала на підлозі. Може, ще не все втрачено.
