Намагалась я подругу заміж видати, дізналася номер красеня-колеги, але вийшла помилочка

– До дошки піде…, – клас затих уважно стежачи як Марія Василівна водить ручкою по списку в журналі.

– Вибачте, можна увійти?

– А, Кравцова, ось ти і будеш відповідати першій, заходь.

В цьому то і була вся Юлька, добра, безвідмовна, трішечки розсіяна і незграбна. Ми дружили з нею з восьмого класу, з тих пір, як я переїхала в новий район і пішла до місцевої школи.

– Юлька, – прошепотіла я сусідці, коли вона отримавши двійку, розчервоніла, готова тут же розплакатися, сіла на своє місце – не реви, виправимо, я тобі допоможу.

Вона лише махнула рукою і втупилася порожнім поглядом в підручник.

– Сусідці я допомагала, тітці Каті, – розповідала подруга після уроків, розмазуючи сльози по щоках – їй погано зранку було, вона до мене постукала, а мені вже виходити, вдома була я одна. Ну ось поки лікаря викликали, поки вони її подивилися. Я і запізнилася.

– Чому ж ти Марії Василівні не сказала?

– І як ти собі це уявляєш, повірила б вона? Я ж часто спізнююся, Галь, ну не могла я відмовити, до того ж вчора реферат Бєлкіну робила, підготувася то і не встигла.

– Добра душа ти Юлька, про себе теж треба думати, це поки школа, а ось життя почнеться доросле, ти так і будеш жити проблемами інших, на себе махнувши рукою?

Закінчивши школу ми з Юлькою роз’їхалися по різних містах. Вона полетіла до батька вступати в авіаційний інститут, я поїхала до тітки в столицю, вона обіцяла допомогти з житлом, а я мріяла вступити на журфак.

П’ять років промайнули непомітно, закінчилося студентська весела пора. Весь цей час я підтримувала з Юлею зв’язок: де в соцмережах спишемся, де зателефонуємо. Вона незмінно говорила, що у неї все відмінно. Але чи правда це була чи зручна брехня, на жаль, я не знала.

Тим часом я повернулася в рідне місто, мама стала себе погано почувати, а мотатися туди сюди було важкувато та й по грошах накладно. Побігала тиждень в пошуках роботи і знайшла місце на місцевому моторобудівному заводі не без допомоги звичайно матері. Там вона пропрацювала в свій час до самої пенсії. Яким же було моє здивування, коли одного разу під час обідньої перерви я зустріла Юлю!

– Ти ж у батька залишилася, заміж вийшла, Юлько, знову недоговорюєш?

Вона опустила в підлогу очі.

– Добре, в інститут я так і не вступила, вчуся в технікумі, розлучена, ось працюю на заводі. А тобі не писала, навіщо? Мені спокійніше, коли всі думають, що у мене все добре.

– Ох Юлько, горе ти моє, ну навіщо обманювати, з ким не буває. Виходить, ти була заміжня, а мені нічого не сказала?

– Та який там, так, познайомилися з чоловіком, я подумала – час підійшов начебто, і мама все добре про Бориса відгукувалася, розписалися. Але жити під одним дахом ми не змогли.

– А зараз у тебе хтось є? – поцікавилася я.

– Ні, кому я така потрібна.

Я озирнулась по сторонам.

– Юль, а давай тебе заміж видамо, ти тільки подивися, скільки у вас хлопців симпатичних працює, ті ж інженери – я кивнула на столик, куди недавно сіли обідати кілька молодих чоловіків. Он, подивися блондин в синьому костюмі.

Подруга почервоніла.

– Галю, ми здається в їдальню обідати прийшли – ну так їж. А з мене вистачить.

Вона встала і пішла на вихід, а від мене не вислизнув зацікавлений погляд того самого хлопця в бік Юльки.

Минув тиждень, скількох же зусиль мені коштувало познайомитися з милою Оленою Дмитрівною, співробітницею відділу кадрів, і так нібито ненароком дізнатися що ж це за хлопець закрутив голову моїй подрузі.

Симпатичний блондин виявився Міхєєвим Антоном Дмитровичем, 27-річним холостяком, який жив майже з нашою Юлькою по сусідству, ось де її очі то були, природно для робочих цілей я взяла телефон чоловіка.

Через кілька днів подруга отримала листок із заповітними цифрами.

– І що мені з ним робити? – спантеличено глянула вона на мене.

– А хоча б смс йому напиши, обігравши, що мовляв випадково, найголовніше познайомитися.

Юля, почервонівши, прибрала папірець в кишеню. А потім настала її відпустка, чотири тижні я не бачила подругу. Вона купила путівку в санаторій, я не стала набридати їй цікавими дзвінками.

Незабаром в моїй квартирі пролунав дзвінок – на порозі стояла подруга з тортом і задоволеною посмішкою на обличчі.

Юлька почала розповідь, виявляється вона все ж написала смс за вказаним номером. Зав’язалася у неї з тим хлопцем переписка. У вільні від роботи хвилини вона все проходила повз його кабінет, привітно посміхаючись. Він посміхався у відповідь, але незмінно проходив повз неї.

– І ось ми домовилися після роботи зустрінеться біля прохідної, ти уявляєш, Галко, як я здивувалася, коли побачила замість того хлопця, якому весь цей час посміхалася, їх начальника – Юрія Васильовича.

– Ось так поворот! – здригнулася я.

– Він чекав саме мене, навіть номер мій набрав для того, щоб я в цьому переконалася! Виявляється саме йому я весь цей час писала, ох подруго, я напевно була червонішою за помідор в той вечір. Мабуть тобі дали не той номер телефону.

Юля розсміялася, а потім подивилася на мене щасливими очима.

– Ми зустрічається вже місяць, ні в який санаторій я не їхала, пробач, знову я тебе обманула, все боялася щастя злякати.

Читайте також: Іра не хотіла руйнувати пару і кохання кращої подруги, тому раптово зникла. І тільки через 20 років донька приїхала до батька

Незабаром Юрій зробив Юлі пропозицію. Зіграли пишне весілля, а з тим хлопцем, чий телефон я намагалася дізнатися у нашої співробітниці я познайомилася на весіллі. Зараз Антон мій законний чоловік і ми чекаємо первістка.

А Юлька зовсім не невдаха, просто їй треба було бути трішки сміливішою, і частіше слухати свого серця. Я рада, що у подруги все склалося добре. Адже вона цього дійсно заслуговує!

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram