Поліна – єдина дитина моєї найближчої подружки, з якою ми з юності нерозлучні.
Почалося все з дрібниць. Сашка народила трохи раніше за мене, на півроку. Весь час я з нею консультувалася, ми разом гуляли і з морозивом в руках передчували, як наші діти будуть товаришувати. Народилася Поліна, потім і моя Варя, і ми з Сашею стали бачитися трохи рідше, але як і раніше зберігали теплі дружні стосунки.
Іноді вона просила мене посидіти з нашими дівчатами, поки їй потрібно було збігати у справах. Іншим разом вона доглядала за ними, поки я була в поліклініці. І вже з перших Полінкиних «усвідомлених» дій я помічала її хитрість, лицемірство і тягу до переваги над іншими дітьми. Розумію, що з боку це звучить смішно – яке лицемірство може бути у дворічки?!
Якщо моя Варя майже завжди охоче ділилася іграшками, то Поліна не просто намагалася відібрати чуже, але і ховала іграшку то за спину, то під ліжко – і злобно посміхалася, спостерігаючи, як Варвара заливається сльозами в пошуках пропажі.
Ми завжди приділяли увагу тому, щоб прищепити своїй дитині доброзичливе ставлення до тварин. А Поліна у віці 4 з половиною років стала ініціатором того, що дворові хлопці групою зловили кішку і знущалися над нею.
Ще одна риса Поліни, яка мене дратує, це постійні спроби самоствердитися за рахунок моєї дитини. Ми з чоловіком намагаємося купувати Варі сучасні якісні іграшки. Проте кожен візит Поліни в гості супроводжується її постійними репліками: – Фу, яка дурна іграшка! Ось у мене іграшки краще.
Незважаючи на мою нелюбов до Поліни, я не можу заборонити своїй дочкі спілкуватися з нею – мені дуже дорога близькість з Сашком. Але зараз я все частіше стала замислюватися про те, що всерйоз починаю зважувати для себе ці аспекти свого життя.
За шість років донечки мені страшенно набридли регулярні приниження моєї дитини, обмани, лицемірство і підлість з боку цієї так званої «подружки». І такі випади не поодинокі – це постійний її стан. За всі роки їхнього спілкування я взагалі не пригадую випадку, щоб вона говорила якісь добрі слова, хвалила або підтримувала Варю.
Доброю ілюстрацією цих нездорових відносин служить і сьогоднішній інцидент. Дівчата грали у Вариній кімнаті, Поля раптом різко зібралася і пішла додому. Я питаю дочку, що трапилося. Каже, що посварилися. І ця Поля плюнула в мою дочку. Варя плюнула у відповідь. Пізніше маленький демон сказав своїй мамі, що вона грала тихо-мирно, ну просто янголятко, а моя Варя сама в неї плюнула.
Сашка, звичайно, беззаперечно повірила своєму виплодку і при зустрічі поскаржилася на Варю моєму чоловікові. Ми з ним весь вечір проговорили про поведінку цієї Поліни. Чоловік схиляється до того, щоб припинити спілкування з усіма. Я ж поки сумніваюся – занадто дорога мені багаторічна дружба з Сашкою. Попередні спроби поговорити з нею з приводу її дочки успіхом не увінчалися – вона вірить маленькій брехусі і вважає її правою в усьому. Мене ж уже просто пересмикує від одного звуку Полінкиного голосу.
Ось так через маленьке зіпсоване дівча мої довгі теплі, близькі стосунки з чудовою, чуйною людиною виявилися буквально на волосині. Боюся, ця волосинка незабаром обірветься. Шкода до сліз. Але що робити просто уявлення не маю.
Фото ілюстративне з вільних джерел
