Не тій внучкі шубку в дитинстві подарувала, тепер нікому не потрібна, думають як позбутись

– Привіт. Що трапилося?

– Христино, забери мене звідси. Я так більше не можу.

– Що вона знову накоїла? – Христина видихнула в слухавку.

– Жити не дає. Пенсію забрала. Дитина незрозуміло де у неї. Я хочу спокою! Все життя на вас працювала, забери мене!

– Я щось придумаю. – крізь зуби процідила дівчина і включила комп’ютер.

Вбuвшu в рядок пошуку фразу «будинки престарілих, відгуки», Христина почала вивчати інформацію. Джерело.

– Кріс, ти зайнята? – пролунав крик на всю квартиру.

– Дім, я інформацію шукаю, бабуся дзвонила. Здати її вже куди-небудь, дістали вони, на пару з Тонею.

– Ну підійди до мене! Покажи, де у нас приправи живуть?

– Там, у шафці над столом, зліва. – крикнула дівчина, заздалегідь уявляючи масштаб кухонної катacтрoфи після готування чоловіка.

– А сковорода де? Біла, глибока?

– Дім, вона там же, де і рік тому! В духовці! Все, не відволікай!

– Снідати приходь, хвилин за 20.

– Прийду, прийду!

Повний пансіон, сучасне медичне обладнання, свіже повітря, навіть ставок поряд – і все в 30 кілометрах від міста. Відгуки хороші, та й ціна – не дуже кусюча. Треба дзвонити!

– Доброго дня! Чи не підкажете, які документи потрібні, щоб пенсіонера до Вас оформити. Ага. Записую. Дякуємо. А коли можна на цю екскурсію приїхати? Ага. Зрозуміла. Все дякую. До побачення.

Христина, посміхаючись, виповзла з-за комп’ютера і пішла на кухню, до чоловіка. Схопивши зі столу яблуко, дівчина сіла на підвіконня і похвалилася:

– Будинок пристарілих знайшла. Треба буде з’їздити, подивитися. Ти сьогодні о котрій закінчиш?

– Годині о третій-четвертій. Але сьогодні не поїдемо – всі затори зберемо. Давай завтра вранці? Навіщо взагалі твою бабусю в будинок престарілих? Давай її до нас заберемо?

Почувши пропозицію Діми, Христина насупилася:

– Ні. І не починай – вона ж твоя бабуся, вона тебе виростила! Чорт вона мені лисий, а не бабуся!

– Може, розкажеш вже? – Дмитро перевернув омлет, прибрав лопатку і підійшов до дружини.

– Може, і розповім.

Мама Христини, після першого невдалого шлюбу, знову вийшла заміж. За іспанця. І поїхала до сонячної Іспанії на постійне місце проживання. Дочка залишилася – біологічний тато «згадав про свої обов’язки» – наполіг на тому, що дочка буде жити в своїй країні. Сам же чоловік відвіз Христину до своєї матері, винуватиці його розлучення, і з головою занурився в виховання молодшої дочки від другого шлюбу.

– Тоні 11 було, коли у папашки син наpoдився. І вона йому не потрібна стала. Одна дорога у сестрички – до бабусі. Точніше – до нас з бабусею. Так я перетворилася на Попелюшку. Сестра, не дивлячись на те, що була молодша за мене на 2 роки, відразу чухнула – бабуля її любить. А ось мене, м’яко кажучи, ледве терпить.

Я в мінус 30 в осінньому пальто ходила, зате у сестрички шуба була, норкова. Це я так – щоб ти приблизно усвідомив масштаб. Гаразд хоч матір квартиру мені залишила, хоч на щось у неї совісті вистачило. Я в 17 до себе додому втекла, квартирантів папашиних виселивши. І забула про цю сімейку, як про страшний сон.

Зараз сестра Христини виросла. Навіть заміжня побувати встигла, недовго, правда. За сімейною традицією, дитина була скинута на шию до тієї ж бабусі. Сама дівчина живе так, як хоче. І бабуся живе так, як хоче її молодша внучка, адже «улюблена внучка» не гребує користуватися стусанами, щедро обдаровуючи ними бабусю.

– Згадала бабуся про мене. Про мій обов’язок – вона ж мене виростила. Так на смітнику у дітей більше турботи! Не буде вона жити у нас. У будинок престарілих – саме дорога. Або далі, від милостей сестриці відбиватися. Вибір у неї невеликий. Нехай подякує, що я взагалі хоч якусь участь прийняти погодилася.

– Мда. І все одно – я не розумію, як можна рідну людину в будинок престарілих здати. – знизав плечима Діма.

– Хіба спорідненість – тільки кpoвні узи? Ні, Дим. За що бабуся боролася, на те і напоролася. Тоня спить і бачить, як її з квартири вижити. Хто знає, до чого вона може дійти в своєму бажанні? Може, я бабусі будинком престарілих життя врятую?

– А пробачити не пробувала? Поговорити з нею. Не чужі ж люди.

Читайте також: Лист 83-річної бабусі до подруги, який варто прочитати кожному, особливо тим, хто скаржиться на життя

– Пробувала, Дім. Я – погана з усіх боків. А сестра – розумничка. Ось побачиш, зараз, поки у бабусі настрій є, не влаштуємо її нікуди, вона відтане і знову запалає до внучки любов’ю. 68 років, а розуму – кіт наплакав. Та бог з ними. Що там зі сніданком?

– Готовий. Руки помий спершу!

Христина пішла в ванну, мити руки, як і сказав чоловік. Думки про бабусю вже покинули її голову. Подумаєш! Всього-на-всього, жінка, яка стільки років про неї дбала. Так хто вона така, щоб про неї думати? Кoшмaр – шубу не тій дівчинці в підлітковому віці купили! Ай яй яй! Чим не привід для ненависті?

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram