Не витримало серце батька байдужості дітей, він виростив п’ятьох, а вони його прогодувати не захотіли: “Михайло пішов на роботу і не повернувся. З лікарні прийшла сумна звістка”

– Мишко, вставай, вже час на роботу! – потрясла чоловіка за плече Люба.

– Не тряси мене, не піду на роботу, – відповів Михайло і відвернувся. Дружина розсміялася:

– Це що ще за новини? Все, годі, погуляв. Відпустка скінчився, весілля минуло. Час і за роботу.

– Сказав не піду, значить, не піду. На моє місце вже іншого співробітника прийняли. Заяву на відпустку написав з подальшим звільненням. Ось так. Відчипись. Дай поспати.

– Та ти що і справді звільнився? Ой, дурень, ти що накоїв? Таку роботу днем ​​з вогнем не знайдеш, а він, будь ласка, комусь подарував. Гаразд, – сказала дружина, сподіваючись, що це все жарт, – ти пожартував, я посміялася. Вставай, сніданок холоне.

– Любо, ти, що зовсім не тямиш? Я не працюю з сьогоднішнього дня.

– Ти з глузду з’їхав? З чого це раптом ти не захотів працювати? Як жити далі будемо? Моя пенсія маленька. Ну, яка причина все-таки, а? – розбушувалася Люба, зрозумівши, що її благовірний не жартує.

– Втомився, чесно сказати. Ось останню дочку заміж віддали, тепер у мене немає ніяких турбот. Сама поміркуй. У нас п’ятеро дітей. Три сини і дві дочки. Всі підняли на ноги, відучили. У всіх професії, на хороших місцях працюють.

Скільки сил було вкладено?! Ось останню дочку Машку заміж віддавали, уявляєш, вже не було сил. Думав прямо там упаду. Але, нічого витримали. Тепер час на спочинок. Відпочивати буду.

– Все сказав? А на що жити зібрався, а? Гаразд на пенсії був, сказала б, гроші отримуєш. Тобі до пенсії два роки залишилося. Потерпи.

– Не витримаю, чую, загнали на роботі.

– Нічого, не загнешся. А, хто цікаво, тебе годувати буде ці два роки.

– Діти прогодують. Їх п’ятеро. Як-небудь батька голодним не залишать.

– Чого? – задихнулася від несподіванки Люба, – ах, ти нелюд, у дітей з рота шматок хліба хочеш видерти? Безсовісний. Просити надумав? Не дам, а, ну вставай! – вчепилися за рукав, потягнула Михайла дружина. Чоловік махнув рукою, та й відлетіла до стіни:

– Не казися, сказав, що не піду, значить, не піду, ти мене знаєш, – миролюбно і при цьому твердо сказав Михайло і знову відвернувся до стіни.

Люба занадто добре знала твердий і притому впертий характер чоловіка. Вражена Люба, забувши навіть про сніданок, вискочила з дому і побігла до сусідки, баби Зіні.

– Ой, бабаЗіно, що твориться, що твориться? Що з мужиком сталося?

– Ти віддихайся, Любо. Ну і що таке твориться з твоїм чоловіком? – спокійно запитала усміхнена баба Зіна. До неї всі біжать за порадою. Мудра жінка.

– Не хоче працювати, втомився, каже. Йому лише два роки залишилося до пенсії, паразит. Як його напоумити, не знаю. Може допоможите якою порадою?

– Не дивно, що твій Михайло втомився. Це ж, скільки сил треба, здоров’я, щоб п’ятьох підняти, та в житті допомогти, а? Надірвався твій мужик, ось що скажу. Спокою йому хочеться.

– А мені спокою не хочеться? Ось все про дітей думаю. А йому, негідникові і місяць не світи. Всіх визначили, нічого не скажу. А хто їм допомагати буде?

– Твоя бабська натура така, курці-квочкі те саме, аби квоктати. Що скажу, чоловічка не чіпай, а то зараз в рознос піде. Йому зараз спокій та ласка потрібна, а там все владнається.

– Я йому зараз влаштую і спокій, і ласку покажу, ось діти приїдуть, мізки вставимо неробі, – рішуче заявила Люба і пішла додому.

Через тиждень приїхали всі діти. Люба кожного обдзвонила і просила прибути на сімейну нараду. На питання, що сталося, слізно говорила, що батько з розуму сходить, в дармоїдство вдарився, і потрібно усім зібратися, мізки вправити йому. У неділю, до будинку стали з’їжджатися машини.

Люба і Михайло радісно зустрічала кожного з дітей, онуків. Все кругом наповнилося дитячим сміхом і молодими голосами. Пообідали галасливою компанією, внуки втекли на вулицю, невістки прибрали посуд зі столу.

Настала незручна тиша. Михайло сидів і чекав, він відчував, що не спроста всі діти одночасно приїхали. Старший Олексій кашлянув:

– Ми це, батько, хотіли запитати у тебе, ти чого це надумав щоб не працювати?

– Втомився я, діти мої. Хочеться трохи відпочити.

– А зараз що робиш? Відпочивай, ніхто не проти, а роботу кидати навіщо? Тобі до пенсії терміну як кіт наплакав залишилося, – подав голос середній син, Артем, – два роки всього. Стільки років працював, вже дотягнув би.

Молодший Сергій і дві дочки мовчали, сподівалися на старших. Люба теж примовчала в стороні. Михайло випростався і сказав.

– Я, діти мої, дійсно втомився. Ось чую, недовго мені тягти залишилося. Вирішив на два роки раніше перестати працювати. Стажу у мене більше сорока років, з лишком вистачить на пенсію.

– А ці два роки, чим годуватись будеш, а? – з виразкою запитала дружина.

– Сподіваюся, що п’ятеро дітей зуміють мене прогодувати на цей термін, а там і пенсія настигне, – відповів Михайло. Всі заворушилися. Старший знову перший почав:

– Я, наприклад не можу тобі посилати гроші, ось тільки кредит оформили, нову машину купувати будемо. Так що, батьку, вибачай.

– І теж в такому ж стані, дочка вчиться в музичному, там витрати чималі, ще до репетитора ходить на англійську, там теж гроші потрібні, не ображайся свекре, але ми теж пас, – відповіла дружина Артема. Син мовчав.

– Батьку, у мене ремонт затіяли, до зими закінчити треба, потім її продати і купити з доплатою іншу, побільше, – наважився сказати молодший Сергій.

Дочки разом заговорили, переконуючи батька в своїх скрутних становищах.

В кімнаті стало шумно, кожен з дітей доводили один одному про важливість майбутніх фінансових витратах. Молодша Марина зі сльозами сказала:

– Ми хотіли в квартирі всю обстановку змінити. Уже навіть в розстрочку меблі замовили. Сподівалися на тебе тату, а ти?

Люба тріумфувала. Вона встала, всі стихли.

– Ну, ось бачиш Михайлику, як їм, дітям твоїм? Ось, який ти батько після всього цього? У всіх проблеми, турботи. Їм допомагати треба, а ти від них тягнеш. Ну як тобі не соромно? Так що давай, вистачить дурнею маятися.

Ти працівник хороший, місце знайдеш. Завтра з ранку на пошуки роботи, колишню по дурості втратив. І без заяви про прийом на роботу, додому не заявляй. Зрозумів? Ось всі діти сидять і чекають твоєї відповіді.

Читайте також: Десятирічного Тарасика хoвали всім селом. Багато люду прийшло і з сусідніх околиць. Чому відійшов Тарас у Вічність – ніхто не знав

– Зрозумів, я зрозумів. Ех, діти, я вас п’ятьох виростив, а ви одного батька прогодувати не хочете, – глухо сказав Михайло і вийшов з кімнати. Діти роз’їхалися. Михайлові пощастило, його пошуки закінчилися прийомом на роботу, правда не таку грошову, що була раніше, але вважати можна нормальною.

Наступного дня Михайло під добрі побажання дружини пішов на роботу, і не повернувся. З лікарні прийшла звістка, пoмep Михайло. На роботі погано стало. Відвезли на «швидкій». Інфapкт. Не врятували.

Тепер Люба живе одна на крихітну пенсію. Діти відвідують, але рідко і то більше дочки, ніж сини.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram