Не знаю, як пояснити родині чоловіка, що ми не жебраки, і не нужденні. Постійно відправляють нам свої поношені речі, мішками цілими. Але одного разу сталось просто неймовірне

Ну добре – дитяче, немовляті без різниці, що носити – рожеве чи блакитне. Але серед дитячих речей більшість ще з часів дитинства мого чоловіка. Все з запахом, розходиться від старості. А свекруха з Люсею, сестрою чоловіка, з видом благодійників все тягнуть і тягнуть нам мішки.

– Гуманітарна допомога молодій сім’ї, ги-ги-ги. – сміється Люся.

Жіночі речі в цій «допомозі» – просто жaх. У мене 42 розмір одягу, у свекрухи 54, а у її дочки 48. І вони вважають, що їх, заношені до дірок, сукні та костюми «ідеально сядуть на моїй фігурі». Так я навіть міряти подібне не хочу! Таке відчуття, що як купили, так і носили, не знімаючи і не перучи, а потім – в мішок і мені в «подарунок». Джерело

Я не жартую. Мішки з б/у-шним барахлом вони нам ще й дарують на свята. Собі в подарунок замовляють плойки-мультиварки-м’ясорубки-гроші, а у відповідь: отримай невістонько мішок зі мотлохом. Чоловікові пощастило – йому взагалі нічого не дарують. Свекруха так і каже:

– Ой, раптом не вгадаю з подарунком. Ти сам собі купи що-небудь, а я потім гроші віддам, скажеш скільки.

Чоловік повівся тільки один раз – купив собі килимки в машину і до мами з чеком прийшов.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegram та Instagram

– У мене зараз немає, потім віддам.

«Потім віддам» триває вже шостий рік.

Якось у мене здали нерви, і я назбирала серед своїх речей все те, що більше не ношу. Склала в мішок і подарувала Люсі на день народження. І знаєте, яка реакція була?

– Пішла геть із нашого будинку, притягла мотлох якийсь, ще й маленьке. І це подяка за те, що ми з мамою вас утримуємо? – мало не ревіла сестра чоловіка.

Ось як! Вони, виявляється, нас утримують. Або я недочула, і було сказано: ми з мамою вас за дурнів тримаємо?

Образу, завдану мною сестрі чоловіка, можна було змити тільки сертифікатом в СПА.

– Вам пощастило, я швидко відходжу. Купуйте сертифікат – і без образ. – весело цвірінькала Люся.

Наступним, після Люсина, був мій день народження. Родичок чоловіка я не запрошувала, самі прийшли. Моя мама з відвислою щелепою дивилася на мішок. Коли я їй розповідала про подачки свекрухи, вона мені не особливо вірила, вважала що я перебільшую.

– А ось і ми! Дивись, що ми тобі принесли і радій! Одягу у тебе – на 5 років вперед, носити – не переносити. – весело сказала свекруха, витягуючи мішок в кімнату. Побачивши мою маму, вона додала – І гроші ще, сама що-небудь купиш.

З урочистим видом вона витягла з гаманця купюру. Я не хотіла брати. Знала, що неспроста це, ой як не просто так. Щоб моя скупа свекруха подарувала таку суму? Так її, швидше б, жаба з’їла.

А потім думаю, дають – бери. Схопивши червоний папірець. Чоловік, приємно здивований щедрістю Мамані, хлюпнув їй шампанського. Сестра чоловіка сіла за стіл, попередньо притягнувши великий кухоль з кухні. Мама шепнула мені:

– І все-таки, ти перебільшуєш.

– Ні, мам. Все найцікавіше почнеться після твого відходу. Адже це тобі пил в очі цією купюрою пустили. Відчуваю, весело буде. – зітхнула я.

Шампанське і салатики закінчилися, торт був з’їдений. Моя мама відбула додому. Почали збиратися і свекруха з Люсею. Непросту розмову з повернення п’яти тисяч почала Люся:

– Розумієш, мама не розрахувала трохи, тобі доведеться повернути гроші.

Не знаю, чому, але мене переклинило. Я навідріз відмовилася повертати гроші. Мені їх подарували? Подарували. Вони мої? Мої. Свекруха хотіла показати свою щедрість перед моєю мамою? Показала. Я ти тут при чому?

– А Ви в курсі, що дароване не забирають?

– Дитинко, звичайно я в курсі. Я переплутала. Хотіла дати купюру в 1000 рублів, але дісталася ця. – зарозуміло заявила свекруха.

Так-так, тисячу вона хотіла подарувати. Там, в гаманці, більше нічого і не було, крім п’яти тисяч. Гроші свої я твердо вирішила відстоювати до кінця.

– Син, відбери у дружини гроші і віддай мені.

– Мама, як я можу забрати у власної дружини подарунок моєї улюбленої мами? Це буде дуже некрасиво. – посміхнувся чоловік.

– Ви змовилися, так? Жадібні ви люди, готові обібрати бідних самотніх жінок. – свекруха майже плакала.

– Добре, я поверну гроші. – сказала я.

Свекруха пожвавилася, досить посміхнулася і простягла руку.

– Тільки відразу після цього ми поїдемо до Вас додому і я, в свою чергу, заберу всі подарунки, які ми з чоловіком Вам дарували. Йде? – я дійсно вважала, що так буде чесно.

Читайте також: Чоловікова сестра попросила годинку посидіти з її сином, а тепер я подаю на розлучення

Свекруха з Люсею гарячково думала, що ж краще: отримати 5 тисяч зараз і позбутися майже всієї побутової техніки в будинку, або відпустити з миром цей злощасний папірець.

Прийнявши рішення, вони стали збиратися додому. І, о яка радість, мішок вони забрали з собою і сказали, що ніколи нам більше не допоможуть і ні копійки не дадуть!

Щастю моєму не було меж. Чесне слово, це був кращий свято, за останні кілька років.