Розповім вам історію про дві свахи — Ганну Петрівну та Миколаївну. Обидві були відомі на весь район, і кожна з них вважала себе беззаперечним авторитетом у мистецтві сватання. А тому, коли дві такі свахи зустрічалися, неможливо було не побачити, як іскри летять із їхніх поглядів.
Все почалося одного ярмаркового дня, коли Ганна Петрівна та Миколаївна випадково опинилися на одному майданчику. Ганна продавала свої домашні пиріжки, а Миколаївна тримала невеличку лавку з власноруч виготовленими сумками.
— А, це ти, Миколаївно! — крикнула Ганна Петрівна, коли побачила свою конкурентку на горизонті. — Що, нову партію сумок привезла? Хочеш, щоб твої клієнти хоч трішки підняли свою планку смаку, не купуючи таке лахміття?
Миколаївна витягнула з сумки одну з своїх «шедеврів» і повернула її до сонячних променів.
— Я бачу, що ти свою сватку знову в село звела, Ганно Петрівно! Тільки навіщо відразу цілу виставку пекти, якщо можна обрати один хороший варіант? Чи ти знову вважаєш, що своїми пиріжками всіх заміж видаси?
Ганна Петрівна, не відставала:
— А що ти хочеш сказати? Що я не можу знайти достойну пару для дівчини з села? Миколаївно, я з цим в бізнесі вже двадцять років. І ти можеш свої сумки носити, але за сватівство я точно більше знаю!
Миколаївна, глузливо посміхнувшись, відповіла:
— Ти їх не тільки заміж віддаєш, а ще й пісню про кожного жениха співаєш, щоб усі були в захваті. Тільки я скажу так — сватання — це не пиріжки з м’ясом, їх можна так просто “покласти” у душу.
Обидві свахи почали сміятися, та їхні погляди вже не були такими привітними.
Ганна Петрівна вирішила відразу показати свою майстерність і, взявши під руку старшого хлопця, що проходив мимо, почала захоплено розповідати:
— Ось цей молодий чоловік, Марко, — відмінний кандидат для вашої доньки, пані Ірино! І не думайте, що він тільки виглядає таким хлопцем — це в нього ще й душа велика! І кар’єру зробить, тільки дайте йому пару місяців. Я ж знаю, в нього вже всі планки успіху позаду.
Марко, який не знав, що він зараз став головним героєм Ганни Петрівни, благородно кивнув, але йому було зрозуміло, що ситуація виходить за межі звичайного знайомства.
— Гм… а може краще звернутися до Миколаївни, — запитала Ірина, поглянувши на іншу сваху.
Миколаївна, почувши це, підскочила до них і голосно, з театральною виразністю промовила:
— Та ні-ні, пані Ірино, не звертайте увагу на Ганну Петрівну! Вона має серце велике, але ж цього замало! Я вам порекомендую Василя! Він не тільки заможний, а ще й на коні, за що йому ціле село аплодує. Йому вся громада симпатизує, та й у місті його не забувають. Маю чудову репутацію, а за нею — і гарні перспективи для вашої доньки.
Ганна Петрівна не витримала і вела своє.
— Ось це вже наглість! Ти ж сама говорила, що він заскочить з кожною, то і куди він понесе свою “заможність”? Краще хай моя Надія вийде заміж за простого хлопця, але чесного. Зі стальним характером! А не за того, хто на зовнішності й кар’єрі «підкручується».
Миколаївна не здавалась:
— Ти, Ганно, бідноти не знаєш. Ти їй кажеш: «Чесний», а вона просто хоче побачити, що твій жених має щось на душі, а не тільки на руках чи в кишенях. І що вона буде робити з тим, хто на кожному кроці вимахує своєю порядністю, як із «звезеною» картоплею?
Ганна нахмурилася:
— Порядність — це і є те, чого зараз не вистачає, а твій «князь Василь» може й за пів року залишити її з порожніми руками.
І тут Ірина не витримала, зупинила свах і сказала:
— Ну досить! То обидві такі пристосовані до своїх методів, що вже навіть не знаю, на кого дивитися. Ганно, ти запитала, що мені важливо? Я хочу, щоб моя донька була щасливою з чоловіком, а не обирала його за статусом або виглядом. Тому давайте спочатку оцінити моральні якості кандидатів!
Ганна Петрівна мовчала кілька секунд, потім важко зітхнула:
— Ну, раз так… тоді я передумаю. Може й справді, твій Василь підходить… Ну що ж, я теж визнала, що не вся слава збудована на матеріальних речах.
Миколаївна зітхнула у відповідь:
— І я згодна, що важливе серце. Але вже й так заплуталася у своїй роботі. Давайте, обидві, будемо обирати якнайкраще, а там уже доньки й сини самі розберуться.
І все ж, через кілька тижнів, обидві свахи так і не змогли вирішити, хто з них була права. Але зрозуміли одне: сваритися — це добре, а працювати разом — ще краще. Тому, у найкращих традиціях села, вони разом вирушили до нового сватання, готові знову довести, хто з них найкраща сваха в окрузі.
Вони ще довго сміялися та обговорювали кожну дрібницю, але вже не сперечалися, бо знали: справжнє сватання — це мистецтво. І з кожним роком вони ставали все кращими… разом!
Автор: Олеся
