Ми підібрали для вас найкращі. Ті, якими славиться Україна у світі.
ШАНУЙТЕ МАТЕРІВ
Лариса Козинюк
Шануйте матерів, святих Господніх дочок,
Бо їхні сльози — як густа роса —
З очей котилися повільно опівночі,
Нам кроплячи дорогу в небеса.
Щоб ми не дихали гріховним пилом світу
І не сліпив нам очі промінь зла,
Щоб ми могли протистояти вітру —
Молитвою нас мати берегла.
Щоб багатіли ми душею, а не грішми,
Ціну любові знали у житті…
Але розмови всі облишмо,
А пошукаєм почуття святі.
Ніхто з людей не любить так, як мати,
Ніхто не пробачає, як вона.
Їй перед Богом ще за нас відповідати,
А ми й не бачили, що в косах — сивина…
Що руки погрубіли від роботи,
Що зморшки впали на ясне чоло…
Але не зменшились душі її щедроти
І серце таке ж юне, як було.
Всі наші долі нею пережиті,
Їй біль дітей — немовби власний біль.
Її повчання — як волошки в житі,
А наш характер — як надутий джміль.
Її пісні, немов вечірні зорі,
Мережили нам безтурботні сни.
І коли снігом замітало все надворі,
Була нам мати квіткою весни.
Тож хай не в’яне материнська доля,
Хай не змовкає пісня на вустах.
Шануйте матерів — це Божа воля,
Вони ж свої нам віддали літа.
Нехай тепер радіють нашим крокам,
І щоб ці кроки — у небесний дім.
Немає матерів в нас одиноких,
Буває, діти залишають їх…
О, дай синівської нам, Господи, любові!
Дай слів прощення і подяки слів!
Щоб ми в житті завжди були готові
До ніг припасти наших матерів…
МАТИ
В’ячеслав Хурсенко
За плетеним тином хата маленька,
Чекає родину мати старенька,
І я поспішаю до рідного дому,
Забувши про горе, забувши про втому.
В натруджені руки я знов пригортаюсь,
Пробачте, що рідко, але сповідаюсь,
Про свої спокуси, що часто вам снились,
Про те, що ми, діти, до вас забарились.
О, мамо, я скучив за подихом печі,
За рідним садочком, що лине на плечі,
Я хочу присісти на збитім порозі,
І хліба поїсти, що сниться в дорозі.
ЧУЄШ, МАМО
Назарій Яремчук
Рідна мамо, добра ти моя ненько,
Мамо, мамо, вишенько біленька.
Чуєш, мамо, горлиця мені знову
Нагадала давню пісню колискову.
Мамо, мамо, горлиця, як ти, сива
Проліта крізь літа давнім спомином щаслива.
Чуєш, мамо, більшого нема дива
За пісні, що ти дала як папороть цвіла.
Приспів:
Що було — відбуло, наче сніг зійшло,
Наче сон перейшло молоде чоло.
Що було відбуло за туманом літ
Тільки ти, як тоді, розвидняєш світ.
Що було — відбуло, а тебе зову,
Запитай, запитай, чи я так живу.
Чуєш, ненько моя, вічна пісня та,
Що з дитинства несу через всі літа.
В полі, мамо, з пісні проросло жито,
Буде, мамо, наша пісня жити.
Мамо, мамо, пісня край твого поля,
Вічний сон солдата береже тополя.
Мамо, мамо, край сльози твого болю
Ти мені по війні дарувала щастя-долю.
Чуєш, мамо, учини ж мою волю
Доки світ в моїм вікні даруй свої пісні.
Приспів.
ТАКА РОСА
В. Геращенко
Така роса,
Така роса прозора…
Стрічаю сонце
В полі за селом,
Де квіти польові,
Неначе зорі,
Торкає вітер
Лагідним крилом.
Аж ось, проміння
Розпростерло руки
І спрагло п’є,
Спиває всю росу.
І враз, стріпнувшись,
Подались на луки,
А я додому
Сонечко несу.
А ще в село
Несу пучок волошок.
Ці квіти ніжні
Синьо-голубі –
Тобі, моя єдина
І хороша,
Найкраща в світі,
Матінко, тобі.
МАТЕРІ
Іван Гнатюк
«Жди мене, і я вернусь».
К. Симонов
Жди мене, мамо, у кожну хвилину,
Жди у жорстоку добу,—
Доки ти ждатимеш — я не загuну,
Я переможу судьбу.
Жди, хоч недоля нас тяжко карає,
Жди у терпінні, в сльозах,—
Я крізь розлуку і відстань безкраю
Лину до тебе, як птах.
Жди серед ночі — до самого рана,
Жди — чи зима, чи весна,—
Може, якраз я прилину й неждано
Стукну у шибку вікна.
Жди на Великдень, коли розговлятись
Будеш з малими дітьми,—
Може, і я завітаю на свято,
Наче воскреслий з тюрми.
Жди й на Різдво — не зневіришся, мамо,
Жди — не давайся журбі,—
Може, я пошепки з колядниками
Заколядую тобі.
Жди ненастанно — у дощ і в погоду,
Жди в хуртовину й жару,—
Я повернуся до рідного роду
І сльози тобі обітру.
Жди, хоч почуєш, що я вже в могилі,
Не подавай за впокій,—
Я тобі вогником на небосхилі
Сіятиму в пітьмі тяжкій.
Жди: що б не сталось — я вирвусь з неволі,
Жди з-під землі й з-під води,—
Я переможу всі муки і болі,
Тільки ти жди мене, жди!
МАМИНЕ СЛОВО
Дмитро Павличко
Я в світі прийшов із маминого слова,
Пробився, наче із яйця, пташа.
Та наді мною шкаралуща нова –
І в ній тепер живе моя душа.
То – космосу яйце. Я бачу в ньому
Вогненні тріщини, коли заграє грім,
Та не дійду ніколи до пролому,
Що міг би стати виходом моїм.
Вертаюся до рідного порога,
Будую над собою укриття…
Від матері до матері дорога –
Це просто називається – життя!
СЕРЦЕ МАТЕРІ
Олекса Ющенко
Я не забуду і на мить
Про ніжність сонячного серця.
В дитини пальчик заболить,
А в серці матері озветься.
І доброта, і теплота
Поєднані у серці тому.
Пролинули грімкі літа,
А пам’ять поверта додому,
Де твій дитячий милий світ,
Де вчила слову рідна мати,
Де на сторожі ваших літ
Було найважче їй стояти.
ДВА КОЛЬОРИ
Дмитро Павличко
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
НАША МАТИ – СИВАЯ ГОРЛИЦЯ…
Борис Олійник
Наша мати – сивая горлиця.
Все до її серденька горнеться:
Золота бджола – намистиною,
Небо – празниковою хустиною,
Сивий дуб – прокуреним прадідом,
Білочка – мальованим пряником,
Жура-журавель над криницею –
Чистою сльозою-водицею,
А земля – пшеницею ярою,
А літа – замисленим явором,
Що із сорок першого журиться:
“Де ж це, молодице, твій суджений?”
Місяць – непоколотим золотом,
А береза – вранішнім солодом,
Хата – ластівками над стріхою,
А туман – вдовиною втіхою.
Крашанкою – сонечко в миснику…
А вона до всіх до них – піснею.
МАМИНІ ОЧІ
Павло Дворський
Вже вечір приліг біля хати,
У золоті верби старі,
З надією дивиться мати
На плетиво сивих доріг.
Приспів:
Мамині очі, як зорі ясні,
Мамині очі бувають сумні.
Коли нас немає, коли виглядають,
Мов долю і ночі і дні.
Надію у серці плекає
І стелить задуму на шлях,
Іскринками сонця палає
У маминих добрих очах.
Приспів
В них ласка любов’ю зігріта,
Озерця земного добра,
В них промені ясного літа
І рокиво цілих порад.
Приспів
ПІСНЯ ПРО МАТІР
Борис Олійник
Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу.
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.
– Куди ж це ви, мамо?! – сполохано кинулись діти.
– Куди ж ви, бабусю? – онуки біжать до воріт.
– Та я ж недалечко… де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти… А ви вже без мене ростіть.
– Та як же без вас ми?… Та що ви намислили, мамо?
– А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?
– А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
– Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, –
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою – злетіли у вись рушники.
“Лишайтесь щасливі”, – і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
Марія Звірід
* * *
Жінка задивилася у дзеркало,
Посміхнулась трішки гіркувато…
Лиш зіниці — яблуневі зернятка,
Зазвучали теплою Сонатою.
В тій Сонаті – грози, сонце, райдуги,
Сміх весняний і мінор осінній…
Серце заметіль вишневу згадує
І світанок Щастя ніжно-синій.
За вікном вербу гойдає вітер
І смичком виводить тихе скерцо…
Жінка до грудей притисла квіти —
І тепліше стало її серцю.
Бог схилився над її душею.
Огорнув долонями з любов’ю,
Світ зігрітий жінкою цією,
Сонце носить скрізь вона з собою.
Ви — та Жінка, що приносить свято,
Ви — та Скрипка, гоїте зажуру.
Пташка Ви, що створена співати
Серед дня і в опівнічну пору.
Дзеркало вдивляється у Жінку…
В чистий образ святості й спокою…
Витесану Богом, мов сопілку,
Що цей світ озвучує собою.
ПІСНЯ ПРО МАТІР
Музика: В. Їжак
Вірші: Степан Пушик
Виконує: Михайло Сливоцький
Акомпанує: інструментальний квартет “Усмішка”
Земля молодіє від рясту, від сонця, від цвіту,
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Лишень аби мати на білому світі була.
З-за гір віє вітер, в степах повмирали морози,
Шумлять осокори, весняно зітхають гаї,
А мати старенька стоїть на високім порозі,
Та й думає мати, як мають ся діти її.
А діти світами, а діти у веснах та в зимах,
Приїдуть і скажуть: “Нам двері, матусю, втворіть”.
І доти всі діти живуть по світах молодими,
Допоки чекають, допоки живі матері.
Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту,
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Лишень аби мати на білому світі жила.
МАМО
Оксана Пекун
Із Києва чи Львова, Бордо чи Амстердама,
З доріг далеких і чужих порогів
Ми їдемо у місто, де нас чекає мама,
Ми завжди повертаємось додому.
Так часто не встигаєм сказати, що хотілось,
Бо час розлуки нас наздоганяє.
В тих зустрічах коротких ціле життя вмістилось,
В якому мама завжди нас чекає.
Приспів:
Будь здорова, мамо,
Будь щаслива, мамо,
Найвірніший і найкращий друг.
Не сумуй так, мамо,
Не тривожся, мамо,
Бо любов твоя рятує від розлук.
Ти завжди зрозумієш, підтримаєш, порадиш,
Які б нас не спіткали буревії,
Ти все на світі знаєш, ти серцем відчуваєш,
Що сповнене любові і надії.
Приспів
