fbpx

Невдовзі вони мали отримати дипломи. Та Ліда була смутна. Зізналася про дитину коханому. Він пообіцяв щось придумати. Сказав, що поїде додому, розповість усе й обов’язково за нею повернеться. Дівчина відчувала: не повернеться

– Чув, Вітю, твоя Синичка повернулася з теплих країв, – вколола холодним сміхом колишня однокласниця Зойка.

Увечері Віктор дістав шкільні фотографії. Ось вона, Анастасія Синиця. Синичка. Так її називали однокласники. Бувало, навіть, вчителі жартома.

Білявка з синіми очима з’явилася у їхньому восьмому «А» класі посеред навчального року, наче із зимової казки. В білій в’язаній шапочці, в світлому пальтечку.

– Знайомтесь: Настя Синиця. Ваша нова однокласниця, – представила дівчину класна керівничка.

Настю посадили за передостанньою партою – там було вільне місце. На новеньку кидали оком хлопчиська. Особливо Вітька.

– Шия заболить, – підтрунював над товаришем Сашко.

Ліду, Настину маму, вже й не пам’ятали в містечку. Приїжджала до Дарки ще школяркою. А згодом пішов поголос, мовляв, Настина мама – заробляє гроші легким шляхом. До старої Дарки – родички в енному коліні – прибилася, бо не мала де жити. Черговий кавалер покинув. Ліда навіть не знає, від кого дитина.

Тепер на Настю дивлися скоса, перешіптувалися за спиною, підсміхалися. А Вітькові Настя подобалась. Не вірив у плітки. Настина мама красива. От і заздрять. Язиками казна що плещуть.

Сусіди намагалися вивідати в Дарки «бойове минуле» родички. Та мовчала.

Влаштувалася Ліда працювати на хлібзавод. Мала диплом геодезиста. Але в провінційному містечку таких спеціалістів не треба.

…Вітька підстеріг Настю в міському парку. Людей було мало. А, основне, не було нікого з однокласників. Переминаючись з ноги на ногу, простягнув дівчині шоколадку.

– Я давно хотів… хотів… дружити з тобою…

– Зі мною дівчата не дружать, не те, що хлопці.

– Я не вірю в те, що говорять… ну… ти знаєш…

– Про мою маму? Я також не вірю.

– А твій батько… ти його знаєш?

– Він далеко живе.

– Залишив вас?

Настя промовчала.

…Ліда була красунею. Залицяльників не бракувало. А вона закохалася в іноземного студента з іншого факультету. У ті часи отримати дозвіл на одруження з іноземцем дорівнювало майже нулю. Та й він не пропонував їй заміжжя.

Свої почуття Ліда тримала в таємниці. Навіть від батьків. Ті були ідейними, тому не схвалили б закоханість доньки в чужинця. Лише подруга Аліна все знала.

Невдовзі вони мали отримати дипломи. Та Ліда була смутна. Зізналася про дитину коханому. Він пообіцяв щось придумати. Сказав, що поїде додому, розповість усе й обов’язково за нею повернеться. Дівчина відчувала: не повернеться…

Батьки, дізнавшись про роман з іноземцем, виставили Ліду з хати. Сказали, що в них більше немає доньки. Щоб забула дорогу додому…

Допомогла Аліна. Поселила Ліду на дачі у своєї бабусі. Новонароджену дівчинку Ліда назвала Настею. Таке ім’я мала добра душа, яка її прихистила…

Працювала Ліда на різних роботах, жила на найманих квартирах. Ходила до батьків, аби порозумітися. Показати внучку. Але ті й на поріг не пустили. І дитини бачити не хотіли.

А потім стало зовсім важко. На роботі місяцями не виплачували зарплату. З найманого житла попросили. Тоді й згадала про Дарку – самотню далеку родичку, що мешкала в невеличкому містечку.

Дарка не зачинила перед Лідою та її донькою двері. Навпаки, була рада, що буде біля кого дожити. Дарці сімдесятка минула. Болячки почали докучали.

З минулого життя в Ліди залишилася тільки Аліна. Вона радила знову спробувати порозумітися з батьками:

– Хочеш, я з тобою піду. Та й все вже змінилося. Тепер ніхто нікого не осуджує за любов до іноземця. Країна вже не та.

Ліда погодилася. Але розмови з батьками так і не вийшло…

…До Вітькових батьків дійшло, що він «не рівно дихає» до Насті. Напередодні випускного до Ліди завітала Вітькова матір. Жінка довго працювала завідуючою магазином, була владною та хамовитою. Без церемонії сказала все, що думає про Ліду та її доньку. І заборонила Насті не те, що зустрічатися з її сином, а й думати про нього. А то, в кращому випадку, виживе з міста.

На випускний Настя не пішла. Отримавши атестат, поїхала з дому. До Аліни. Там і вступатиме. Якщо все добре складеться, отримає гуртожиток.

Вітька приходив до Ліди. Запитував про Настю. Не розумів, чому так раптово зникла, куди. Проте Ліда й словом не обмовилася.

– Забудь її, хлопче, – порадила.

– А якщо я не можу?

– Мусиш…

А він не зміг. Немов причарувала Синичка…

…Усе закрутилося-завертілося в житті Ліди й Насті. Настя вступила на навчання. Потім не стало Дарки. Невдовзі Ліда знайшла свою долю – вийшла заміж за вдівця із сусіднього району. А ще…

А ще Ліду вирішив розшукати колишній закоханий у неї іноземець. У нього була сім’я. Він змінив країну проживання. Став заможним. І тепер хотів дізнатися, як живе Ліда і хто у них: син чи донька.

Приїхав у місто, де навчався. Пам’ятав, де жила Ліда. Пішов туди. Але гостеві були не раді. Сказали, не знають, де вона.

Аліна… Вона колись запрошувала його з Лідою до себе додому. Алінин будинок – примітний. Майже в центрі міста. Тому легко його пригадав. Квартира на другому поверсі. Там йому відкрили…

– Я обіцяв Ліді повернутися. І ось я тут, – мовив закордонний гість. – Хотів би побачити її. Але Лідині батьки…

Аліна розповіла, що батьки давно не спілкуються з Лідою. Через нього. Що подрузі доводилось тяжко. І що в нього є донька-студентка.

– Я познайомлю тебе з нею. І зателефоную Ліді. Якщо захоче зустрітися – приїде. Вона заміж недавно вийшла.

Матір з донькою готувалися до зустрічі. Хвилювалися.

– Ти не осуджуй його, Насте. Тоді кохання з іноземцем було під забороною. Багато чого було під забороною.

Він упізнав Ліду. Вона й досі вродлива. Така ж чарівна усмішка. Лише в очах блукає смуток. А її донька… їхня донька… Красуня. Схожа на маму. Але вища. У нього зростом вдалася…

…Рішення прийшло миттєво. Він запросить доньку до себе. Вона зможе, якщо захоче, отримати ще один диплом. А потім працювати на його фірмі. Чи десь інше. Аби Ліда відпустила.

…Настя закінчила закордонний навчальний заклад. Мала гарну роботу. Спілкувалася з батьком та його родиною. При кожній можливості навідувалась додому, до матері.

– Нам би до місця вічного спочинку баби Дарки поїхати, – сказала Ліда під час чергового візиту доньки. – І поглянути, як там хата. Провітрити, бо ж зачинена. Побілити здалося б.

– Я не була там відколи школу закінчила. А й справді, треба поїхати.

Новину про те, що Ліда з Настею в місті, рознесла сусідка. Почула про це колишня Настина однокласниця Зойка. І розповіла Вікторові.

Під вечір постукали у двері. Відчинила Ліда.

– Я – Віктор, колишній однокласник Насті. Пам’ятаєте? Мені б із нею зустрітися, якщо можна.

Ліда покликала доньку.

– Ти повернулась, Синичко! – обійняв колишню однокласницю. – Куди ж ти тоді пропала? На довгі роки…

Вони не могли наговоритися. Настя розповіла про колишній візит його матері, про свого батька, навчання та роботу за кордоном. А Віктор – про своє. Закінчив виш. Працює у філії однієї з компаній. Одружився. Та матір не зійшлася характером з невісткою. Виїла з хати і з його життя. Розлучаються…

– Вітю, я тобі свій емейл і скайп дам, пиши мені, дзвони. Буду рада чути.

Було за північ, коли Віктор попрощався з Настею.

Матір почула, як син увійшов до хати.

– Вітю, ти де так довго був?

– У свого загубленого щастя.

– Що?! Ви ж розлучаєтесь. Невже, вона знову тебе…

Хотів відповісти щось різке, але промовчав.

…Днями спілкувався з Настею. Через кілька місяців планує приїхати додому – в матері буде день народження.

– Може, знову побачимось, – сказала.

А він знову не зізнався, що досі кохає свою Синичку. Чекає, коли вона повернеться. Не наважився запитати, чому досі сама. І поки не знає, що колись сам полетить до неї.

Автор – Ольга ЧОРНА, за матеріалами видання “Наш День”.

Фото ілюстративне, автор – Сергій Майстер

Позначки:
facebook