Познайомившись з Ларисою Миколаївною, Тетяна відразу зрозуміла, що порозумітися з майбутньою свекрухою їй буде ой як не просто.
Шістдесятирічна жінка була дуже прикра, з різким характером. Постійно їй було не так, все погано, все недоробила, недоварила і т.д.
Тетяна, звикла до доброти та спокою, також не змогла налаштувати хороші стосунки з матір’ю чоловіка.
Андрій, хоч і любив свою матір, теж був не надто близьким з матір’ю. Лариса Миколаївна робила все, аби відштовхнути від себе сина.
– Часом мені здається, що я їй чужий, – часто зітхав Андрій після чергової сварки з матір’ю.
– Не звертай на неї уваги, – намагалася заспокоїти Тетяна. – Твоя мама не хоче змінюватися, і тобі не потрібно підлаштовуватись під її капризи.
Але Андрій не міг відмовитися від матері. Він часто говорив:
– Вона мене сама виховала. Тому я не можу припинити спілкування з нею. Відчуваю провину.
– Відчуття провини тобі й навіяла вона! Вона могла б знову вийти заміж, мати ще дітей, але натомість зробила тебе центром свого життя, звинувачуючи тебе в усіх своїх проблемах.
Усі ці розмови не допомагали. Коли Лариса Миколаївна дзвонила і просила зробити щось нереальне або непотрібне, Андрій все одно кидав усе і йшов до неї.
– Тетянко, мама дзвонила, – сказав Андрій одного дня. – Вона запросила нас на вечерю.
– Що, знову вона вважає, що йде в інші світи? – з невеликою усмішкою запитала Тетяна.
Ці “останнє вечері” стали традицією для свекрухи. Лариса Миколаївна кожні два місяці запрошувала сина й невістку на такі зустрічі, щоб потім розповісти, як важко їй жити.
– Йдемо? – запитав Андрій, чекаючи на відповідь.
– Підемо, – втомлено погодилася Тетяна.
Хоча вона не хотіла зустрічатися з Ларисою Миколаївною, Тетяна розуміла, що без її присутності свекруха стане ще настирливішою, і Андрій не зможе відмовити.
Вечеря пройшла досить мирно, якщо не брати до уваги, що Лариса Миколаївна випадково пролила на Тетяну чай. Та вона вирішила, що це не так важливо, і навіть свекруха не зауважила на її одяг.
Але наступного дня Тетяна знову зрозуміла, що її спокій був оманливим.
– Я здається, забула каблучку у твоєї мами, – сказала Тетяна, заглядаючи в свою сумочку. – Вона точно залишилася у ванній.
– Та, що твій батько подарував? – запитав Андрій.
– Так, вона там, – відповіла Тетяна.
Тетяна спробувала дзвонити до Лариси Миколаївни цілий день, але свекруха не брала слухавку. Врешті Тетяна таки додзвонилася.
– Ларисо Миколаївно, привіт! Я забула каблучку у вас. Може, ви знайшли її?
– А, ту з камінчиком? Так, знайшла. Увечері я поклала її подалі.
– Дуже дякую! Я заїду за нею. Вона мені дуже важлива.
– Але пам’ятай, гроші за неї не забудь. Даш мені гроші а я тобі твою каблучку.
– Які гроші? – запитала Тетяна, не розуміючи.
– Ну, я знайшла її, тож тепер половину її вартості треба заплатити, щоб забрати. Ти ж розумієш.
Тетяна не могла повірити, що це відбувається. Вона швидко поклала слухавку і розповіла про все Андрієві.
– Що? Вона зажадала гроші за твою каблучку? – запитав Андрій, не вірячи своїм вухам.
– Я думала, це якийсь жарт, але вона була серйозна.
– Це неможливо! Я зараз до неї поїду!
Андрій поспішив до матері, а Тетяна залишилася вдома, стурбована ситуацією. Чоловік повернувся з каблучкою, але був розлючений.
– Ти її забрав? Ти ж не платив їй?
– Ні, я не платив. Але… це не твоя каблучка. Це якась біжутерія.
Тетяна не могла повірити. Зрозуміло, що свекруха обманула Андрія. Всі його підозри підтвердились.
Андрій був готовий ще раз йти до Лариси Миколаївни, щоб забрати справжню каблучку. Цього разу він був налаштований серйозно.
Коли Андрій прийшов до матері і показав їй біжутерію, вона тільки знизала плечима і віддала каблучку.
– Забирай і йди! – крикнула Лариса Миколаївна.
Наступного дня Андрій сказав, що більше не буде спілкуватися з нею. І справді, так і сталося. Спілкування припинилося, і життя Андрія стало значно кращим.
А Тетяна ніколи не згадувала про свекруху, і Андрій був їй за це вдячний.
Як ви б повелися на місці Тетяни або Андрія?
Галина Червона
