Невже oсь цe і все життя так пройшло? І витратила я його на те, щоб крутитися навколо чоловіка і його заскоків

Якщо дивитися з боку, то у нас щаслива сім’я. По суті, грішно скаржитися: діти виросли вдалі, все у них добре, ось, онуки з’явилися вже, є достаток, з чоловіком не сваримося. Але так було не завжди.

Через рік після весілля чоловік завів коханку, навіть зібрався кинути мене з дитиною. Я боролася за сім’ю, як могла: і плакала, і скандали влаштовувала, і навіть до коханки, ходила, присоромити її намагалася, збрехала, що друге дитя під серцем. Довго це тривало, чоловік то йшов, то повертався, а потім там щось розладналося, і він удома в сім’ї залишився.

Потім він почав пити, і знову я стала рятувати сім’ю, тому що вже було двоє дітей. Дивитися, як чоловік пропадає, я не могла. Вмовила його лікуватися, дітьми заклинала, в ногах валялась. Не відразу вийшло, зривався він не раз, але потім знайшов цікаву для себе роботу, захопився, і все стало добре. З тих пір він взагалі не п’є, навіть у свята. Це і краще, і економніше навіть, хоча друзів майже всіх розгубив – який з нього тепер товариш, коли всі випити можуть, а він так сидить ?! І йому некомфортно, і їм – ось всі дружні зв’язки і обірвалися з плином часу.

Третій раз було зовсім погано, коли почалася перебудова, і чоловік знову втратив роботу. Я боялася, що він знову зап’є, але його немов підмінили – він став похмурим, більшу частину часу мовчки сидів у кріслі і дивився в телевізор або йшов бродити по вулицях. Я простежила кілька разів – просто ходив і все. Дуже тоді переживала, але не знала, чим допомогти. На мою зарплату якось жили, а потім помepли мої батьки і залишили нам у спадок будинок в селі. Я спочатку пораділа, що дача буде, щось посадити, вирощувати, а потім сказала чоловікові, щоб він сам подумав, як краще, і розпорядився спадщиною.

Читайте також: Кажуть, що перше шкільне кохання приходить і йде. Коли я його побачила, то зрозуміла, що всі ці роки любила тільки його одного

Ми продали будинок і купили автобус. Чоловік зареєстрував договір з адміністрацією і почав працювати на маршруті, а я з ним кондуктором їздила перший час, для цього навіть з роботи звільнилася – все одно копійки платили. Справа пішла добре, і чоловік повеселішав! Тепер у нас п’ять автобусів. Не скажу, що дуже багато живемо, тому що справа поки потребує вкладень, але можемо собі дозволити багато чого і дітям допомогти. Чоловік уже сам не їздить – веде всі справи, найняв людей, а я займаюся бухгалтерією.

Вдалося видертися і вижити, і сім’ю зберегти. Але все частіше я замислююсь про одне й те ж: невже ось це і все життя так пройшло? І витратила я його на те, щоб весь час крутиться навколо чоловіка і його заскоків, рятувати сім’ю від коханок, пияцтва, витягати з вічних труднощів. Свого-то життя у мене і не було! А зараз і бажання кудись всі пропали – нічого не хочеться, нічого не радує, хіба що онуків приводять погостювати іноді.

Молодість пройшла, про любов я тільки в книжках читаю. Іноді приходить в голову, що плюнь я тоді, коли він йти зібрався, все могло б бути інакше.  Зараз в душі спустошеність якась весь час, роки минають, попереду старість, і здається, що все життя прожите неправильно.

Я зараз читаю багато, комп’ютер давно освоїла, ще коли стала бухгалтерією займатися, знаходжу багато цікавого в Інтернеті і розумію, що не одна я так думаю. Є багато жінок, які витратили всі свої кращі роки на те, щоб зберегти і зміцнити сім’ю, і вже в похилому віці замислились, а чи варто було це робити? Чи правильно виховувати в жінках терпіння і думку, що сім’я – це святиня, а ти повинна жертвувати всім на світі, щоб її зберегти? Це ж неправильно, коли все життя перетворювати на жepтву. Кажуть же, що людина народилася для щастя, а де воно, це щастя?

Ольга Б.

Джерело

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram