” Довго ти ще збираєшся нас працювати просити?” – обурено промовила Оксана.
” А хто вас просить? – з усмішкою поцікавився Петро. – Це не я до тебе прийшов, а ти до мене.
” Так у мене становище складне, я по допомогу прийшла” – відповіла Оксана. – А ти тут починаєш.
” Оксано, я нічого не починаю, – Петро перестав усміхатися. – Договір був? Був.Які претензії?”
” А от одразу видно, що в тебе совісті немає, – Оксана скривила гримасу невдоволення. До тебе рідна сестра прийшла по допомогу, а ти про договір згадав”.
” То ти могла не погоджуватися – відповів Петро. – Могла просто віддати борг, а потім позичати знову. Але із віддачею проблема виникла, я запропонував альтернативу. Ти погодилась. До мене якісь питання?”
” Петре, але мені швидко треба! У мене там проблеми” – наполягала Оксана.
” Купівля мобільного телефону – це не перша потреба. А до завтра твій телефон тебе чудово зачекає у магазині. Але до завтра ти чесно заробиш свої п’ять тисяч, яких тобі не вистачає”
” Ти насправді смієшся чи тобі задоволення приносить сестру ображати? “– прикрикнула Оксана.
” Я ні з кого не сміюся! А чесна праця людину не ображає, а підносить” – серйозно промовив Петро. – Бачиш, я ж для тебе стараюся”.
” Все зрозуміло, – відповіла Оксана. – Ти вирішив зі мною поквитатися! Я тебе в дитинстві ображала, а ти мене зараз! А ти розумієш, що мені як старшій сестрі доводилося це робити? Мати на мене вас із Олею переклала, а мені самій теж жити треба було.”
” Оксано, з тих пір минуло вже стільки років, що я не ображаюся за те,і не думав я “квитатися”. І ставлення у мене до тебе не особливе, а як до всіх родичів. Що до тебе, що до Ольги, що до матері! Я навіть до ваших з Ольгою чоловіків ставлюся, як до рідних”.
“Теж на себе працювати просиш?” – з докором промовила Оксана.
” А це вже їхній вибір, я лише можливість пропоную! – Петро помахав пальцем.
” Який ти хитрий – фиркнула Оксана. – Всі в тебе при ділі, один ти в білому.”
” Так” – Петро підвівся з крісла. Я у білому! Це ви до мене ходите як на роботу, а не я до вас”.
” Що ж ти такий злий?” – спитала сестра у брата.
” Я не злий, я справедливий” – відповів Петро і опустився в крісло.
У житті Петра вийшло так, що рідні він не шанував. Не любив, не поважав і взагалі не хотів мати з ними жодних справ. Але це ще треба було пояснити рідні, яка не хотіла розуміти.
Петро був молодшою дитиною у родині. І було у нього дві старші сестри:Оксана, на десять років старша, і Ольга – на шість.
Батько Петра з появою сина вирішив, що троє дітей – це багато. А йому віддавати половину зарплати на аліменти дещо дешевше, ніж віддавати всю та ще шукати підробітки.
У результаті мати, не досиділа декрет і вийшла на роботу. Так ще й після роботи шукала, де б підробити.
А Петра малого звісно скинула жінка на дочок. А той факт, що Оксана, коли почала цікавитися хлопчиками, замикала брата з сестрою в кімнаті і бігла гуляти, засів в пам’ять, як найстрашніший спогад із дитинства.
Але не цей момент відвернув Петра від родини. Матір він чудово зрозумів, коли виріс. Вона вибору не мала, бо їсти хотіли всі. Оксану він також зрозумів. Молода дівчина хоче гуляти, і Ольгу Петро розумів. Навіть за те, що та діставала брата, коли вони вдвох залишалися.
А розкол у душі Петра настав, коли він із служби повернувся.
” Сину, жити тобі тут нема де,” – сказала мати. – Оксана заміж вийшла, доки ти служив. Ось на дитину чекає. А Ольга якраз збирається заміж. І сам розумієш, чоловіка до нас у будинок приведе”.
” А чому я маю це розуміти?” – спитав Павло. – У їхніх чоловіків своїх будинків немає?
” Ось як бачиш, ні! “– відповіла жінка. – Так і нам два чоловіка у господарстві набагато кращі, ніж один ти.
” Мамо, я сподіваюся, ти жартуєш?” – не вірячи своїм вухам, спитав Петро.
Але тут підключилися сестри.
” Слухай, ти відслужив, зараз почнеш життя! Підеш працювати на завод а там і квартири дають, – сказала Христина.
” Ти чоловік” – підтримала сестру Ольга. – Тобі простіше і влаштуватися, і жити, а куди ми з чоловіками підемо?”
Петро хотів натякнути, що чоловіки сестер, начебто, теж чоловіки. І вони мають дбати про свої сім’ї. Але за словами сестер і матері зрозумів, що вони вже давно все вирішили, і жити йому в його рідному домі не дадуть.
” Гаразд, Бог з вами”– сказав Петро. – Не пропаду!
” Ти на нас не ображайся” – гукнула навздогін мати. – Якщо зовсім погано буде, ти приходь.
” Так, зрозумів я вся, зрозумів,” – відповів Петро.
З документами та рюкзаком на плечах Петро залишив рідне село та вирушив у маршрутці до міста. Хлопець їхав з упевненістю, що всього досягне. І хотілося втерти носа сестрам та їхнім чоловікам.
З яким настроєм розпочнеш справу, так ця справа і житиме. І Петро занурився з думкою: «Я всього досягну, чого б це мені не вартувало».
Першого року своєї підприємницької діяльності Петро додому не приїжджав. Просто не було часу. Другий рік, як і всі, на маршрутці чи автобусі.
Третій та четвертий рік катався на таксі. А потім, як сів за кермо власної машини, так лише з кожним роком машини лише дорожчали.
А на шостий рік їхати стало нікуди. Спочатку Оксана з чоловіком вишикувались в іпотеку, потім Ольга перебралася в місто, де у її чоловіка виявилася щедра тітка. А мати, зібралася, та й продала будинок, і купила малий будинок на околиці міста.
Але контакту із ріднею Петро не втратив. Може й хотів би втратити, та всі його спочатку покликали на новосілля, де розкрили обійми подарункам заповзятливого брата, а потім стали в гості кликати та й самим напрошуватися.
Петро в гості іноді заходив, але дуже рідко. Все ж таки справ було багато, а до себе не запрошував.
” Я вдома майже не буваю, робота, – виправдовувався він. – Там і прибрати треба, та й взагалі, більше на нежитлове приміщення схоже.
А потім до нього на роботу прийшла мати. І попросила трохи грошей. У борг. Саме у борг! Клялася, що отримає пенсію та одразу ж віддасть.
Петро дав. Чи чекав він, що мати поверне? Ні, звісно! В принципі, матері можна і пробачити, та й гроші давав не останні. Так і сума – смішна, три тисячі.
А за кілька місяців прийшла Оксана. І теж почала просити в борг. А потім і Ольга підтяглася. Так і їхні чоловіки, по-родинному, стали в гості заходити.
” А ви ж з мене банкомат зробити хочете” – усміхнувся Петро сам до себе, коли за черговим прохачем зачинилися двері.
Посидів він, пригадав, кому і скільки давав, до записника записав. Зрозуміло, не мільйони. Береги рідні поки що бачили. Але дай лише термін, і блокнотика не вистачатиме.
Зачекав він, поки за кожним не виявиться по п’ятдесят тисяч, а потім висунув умову:
” Я не мільярдер і гроші я не друкую, – сказав він, зібравши рідню разом. – За кожним із вас вже борг у п’ятдесят тисяч. Це межа, яку я можу позичати. Ліміт, так би мовити, довіри. Якщо потрібні гроші у борг? Спочатку поверніть, що вже брали.
” А де ми їх візьмемо? – обурено запитала Христина.
” Синку, а якщо гроші дуже потрібні?” – Запитала Ольга.
” Ну як варіант, я можу запропонувати їх заробити” – Петро посміхнувся
” Працювати на тебе?” – обурилися дві сестри.
– А чому б і ні? – Петро розвів руки убік.
” І про борг у п’ятдесят тисяч не нагадуватимеш?” – запитала Оксана.
– Ні, не буду, – відповів Петро. Подумали родичі та й погодилися. Ні, звичайно, дивно якось, у рідної людини працювати, але платив Петро щедро, і чесно.
– А ти не уявив себе паном? – вигукнула Христина. – І всі в тебе на тебе працюють! Он, навіть рідню просиш за собою прибирати, та собі готувати! За що ти з нами так?
Петро тільки-но повернувся додому, як у двері подзвонили. На порозі стояла його сестра.
” Привіт, брате” – сказала Оксана. – У мене до тебе розмова! – Проходь, – запросив він сестру, пригостив чаєм. – Ну, що за справа у тебе? – Ти можеш позичити мені трохи грошей? – запитала вона.
” Ні” – несподівано відповів він. – Та мені не багато, – продовжила сестра. – Ні, я не дам тобі ні копійки! – заявив Петро. – Але чому? – здивувалася Оксана.
” Ти, сестричко, одного не розумієш, – Павло розвалився у кріслі. – Коли ви мене з дому виставили, нікому з вас не було справи, як мені виживати. Просто випнули і все. І навіть думати забули. А я не здався. Я досяг всього! А ви?
Це ж ви до мене з простягнутою рукою прийшли. І що ви думали, що я вас напуватиму, годуватиму, утримуватиму? А самі ви чого варті? Я був у положенні набагато гіршому, ніж ви! У вас дім був! А я з однією торбою речей. Але я зміг, а ви – ні.”
Оксана дивилася на брата здивованими очима.
” Сама запам’ятай і всім іншим передай, як ви до мене поставилися, так і я до вас ставитися буду.”
Після того, що ви мене вигнали надвір, у мене до вас ніяких почуттів не залишилося! А як робітники, ви цілком мене влаштовуєте. Але просто так я вам не буду давати грошей, я ж сказав, і більше не повторюватиму.
” Отак, значить?” – глухим голосом запитала Оксана.
Місяць від рідні не було жодного звуку. А потім прийшла мати і поклала перед сином п’ятдесят тисяч, що за нею значилися. Потім тихо сказала: ” Пробач, синку, я дуже була неправа”.
І вона пішла, щоб більше ніколи не приходити та не дзвонити. Так і сестри з чоловіками не з’являлися. Але гроші повернути не додумалися.
Петро і не наполягав, йому було ніколи, він збирався одружитися.
Прочитавши дану історію, цікаво а яка ваша думка з приводу вчинків Петра та його родини, хто з них є правим?
Валентина Довга
