Ніколи не думала, що моє життя з чоловіком перетвориться на трагікомедію. Це саме той випадок коли було б смішно, якби не було так сумно.
Мій Віталій — справжній жайворонок, а я, як і належить справжній сові, не можу змусити себе вставати раніше одинадцятої, а лягати — раніше другої години ночі. І, звісно, коли ми намагаємося залагодити цей розрив між нашими біоритмами, все перетворюється на справжній цирк.
Віталій завжди встає о шостій ранку, навіть у вихідні дні. Уявіть, я в той час тільки міцно засинаю. Він не може зрозуміти, чому я лягаю спати після першої години ночі.
Нещодавно, коли я змогла заснути тільки перед світанком, але раптом почула, як мій чоловік влаштовує ранкову прогулянку по квартирі. І не просто прогулянку, а справжній перформанс у капцях, які, здається, спеціально виготовлені, щоб рипіти на весь дім! Ще при цьому він коментував:
— Он, як прибрала мою шафу, все ніби складено, а футболку знайти не можу. А там вазу нову поставила. Чому її сюди притулила? Що, іншого місця не знайшлося? Тепер незручно якось до книжок діставатись. А шкарпетки, де вони взагалі?
Це було схоже на сцену з комедійного фільму, де головний герой намагається тихенько пройти через сухе листя, тільки тут замість листя домашні капці, що видають всі можливі неприємні звуки. І хоч ці особливості й надають нашому життю кольору та емоцій, але одночасно вони є джерелом стресу та втоми.
Моя робота часто затягується до пізньої ночі, і я люблю працювати, слухаючи музику у навушниках. Однак Віталій, коли закінчується його день, не може спати зі світлом від мого монітора і від постійного звуку стукоту по клавіатурі ноутбуку. Ми намагаємося періодично знаходити компроміси, але ці малі війни на межі витривалості поступово стають частиною нашого повсякдення.
Проте переїзд до мами Віталія став справжнім випробуванням для нас обох, адже ранкові “симфонії” стали справжньою перевіркою нашої терплячості та вміння адаптуватися.
Свекруха також є жайворонком, причому без жодних компромісів. Як кажуть: яблучко від яблуньки далеко не падає. О шостій ранку починається її кулінарне шоу. Каструлі стукають, пакетики з продуктами шарудять, щось постійно падає, сиплеться, грюкає холодильник, довго тече вода з крана. Я вже не можу згадати, скільки разів я прокидалася від цього тріскотіння. І, звісно, на кухні жодного сліду від смачних страв – тільки вічний хаос.
Якось мені це набридло і я вирішила підвестися з ліжка, щоб поглянути, що ж там робиться. Ганна Іванівна, моя свекруха, була в центрі подій. Вона носилася з пательнею, на якій щось згоріло, озброєна лопаткою, металася по кухні, намагаючись врятувати ситуацію. Вона виглядала так, ніби готувала не їжу, а проводила якісь невідомі експерименти. Вся кухня була наповнена густим димом, а Віталій просто бігав навколо неї та намагався допомогти. Всі його спроби виглядали абсурдно, він брав кухонні рушники, розмахував ними, ніби намагаючись розігнати дим.
— Що тут відбувається? – запитала я, намагаючись не сміятися в голос.
Віталій, зляканий моєю раптовою появою, відповів:
— Та нічого особливого, звичайний ранок!
Я повернулася до кімнати, вирішивши, що краще перечекати цей ранковий «концерт» у ліжку, ніж вступати в боротьбу з цим хаосом.
Після тижня таких пробуджень і тривалих раундів «ранкової симфонії», я просто не змогла більше витримати, моє терпіння дійшло межі. У цей день Віталій з мамою готували сніданок, я підійшла до них й сказала:
— Вибачте, але я більше не можу так жити. Я спробувала адаптуватися, але це не працює. Можливо, нам слід знайти інше рішення.
Віталій дивився на мене розгубленим поглядом, а Ганна Іванівна виглядала так, ніби я викликала її на ринг. Але я знала, що це був єдиний шлях до того, щоб зрозуміти, як ми можемо далі жити разом, без постійного шуму та непорозумінь.
Я так надіялась на те, що мій чоловік поговорить зі своєю мамою і вони зрозуміють як мені важко жити з ними, але, як з’ясувалося пізніше, мій чоловік насправді не хоче справлятися з проблемою, а просто шукає швидкі рішення.
Віталій купив мені м’які навушники для сну. Він був впевнений, що це буде ідеальним розв’язанням нашої проблеми. Він уявляв себе героєм, що спасає ситуацію, але навіть не подумав про те, що, можливо, справжня причина моїх ночей без сну — це не тільки шум, але й відсутність підтримки чоловіка у розв’язанні проблеми. Я була розчарована.
