— Ну як ти могла, мамо!? Я ж тобі довіряла. Коли я подала на розлучення з Миколою, я залишилася з малою дитиною на руках і без зайвих грошей на те, щоб найняти няню. Так, я знаю, що сама винна. Де були мої очі, коли я виходила за нього заміж? Але ти… Як можна було таке зробити? – плакала від безсилля я.
Я пам’ятаю цей момент, наче це сталося вчора. Коли я подала на розлучення з Миколою, здавалося, що життя почало руйнуватися на моїх очах. У мене була маленька дитина на руках і я не знала, як рухатися далі. Микола, мій колишній чоловік, не був поганим, але його залежність поступово знищила наш шлюб.
Я знала про його це вподобання ще до весілля, але як багато жінок, наївно вірила, що зможу його вилікувати своєю любов’ю. Я думала, що зможу його врятувати. Однак, правда виявилася жорстокішою — люди не змінюються так, як нам хочеться. Як кажуть, “любов пройшла, зів’яли помідори”.
— Я знала, що все піде не так, — шептала я собі у темряві, коли Соломійка тихо спала поруч.
Коли любов пройшла, усе, що залишилося між нами з Миколою, це тиха згода. Він не був ворогом, але я вже не могла довірити йому нашу доньку через його слабкість. Він це розумів і не сперечався. Платив аліменти, як міг і намагався брати участь у житті Солі.
Але я стояла перед важким вибором. Робота, яку я знайшла, була за графіком, доба через три. Гроші були малі, але Соломійці тільки рік і садочок нам був недоступний ще майже півтора року. Я наняла няню, але вона не змогла так швидко приїхати до мене. Потрібно було зачекати кілька днів, а я мала вийти на нову роботу вже наступного дня.
Я сиділа на кухні, знервовано оглядаючи квартиру, коли вирішила зателефонувати мамі.
— Мам, будь ласка, допоможи мені! Можеш до нас приїхати та побути до завтра з Солею? Я знайшла няню на ті дні, коли я на роботі. Але вона може почати тільки з понеділка. Благаю, допоможи!
Мама радісно приїхала. “Ой сонечко наше, Соломочка, зіронька наша! Яка у нас дівчинка чудова! Йди, йди! Ми з онучею зараз гуляти підемо, он на вулиці яке сонечко!”
Заспокоївшись, я поїхала на роботу. Знаючи, що моя мама поруч, я могла хоча б на день забути про всі домашні проблеми й зануритися у нові обов’язки. Наступного ранку я повернулася додому. Як тільки зайшла, мене зустрів аромат свіжих маминих пиріжків, а на кухні стояла радісна мама.
— А де Соля? Спить? — запитала я, помічаючи незвичну тишу.
Мама трохи нервово всміхнулася.
— Ой, я так втомилася. Посидіти з онукою — це одне, але я ж не нянька! Відвезла її до Миколи. Він же її батько, має піклуватися про неї.
Я завмерла, не вірячи своїм вухам. Відвезти Соломійку до Миколи без мого дозволу? Як таке могло статися?
— Що ти зробила? — мій голос тремтів від люті. — Як ти могла? Я ж тобі довіряла!
— Ну, а що такого? — мама подивилася на мене з нерозумінням. — Він її батько.
— Мамо, ти розумієш, що він може бути небезпечним для доньки? Як ти могла зробити це без мого дозволу? — у моїх очах блищали сльози, але це були не сльози розпачу, а гніву.
Мама лише знизала плечима.
— Ти перебільшуєш, доню. Він же був тверезий, коли я залишила її. Ой, а куди ти?
Я більше не слухала. Вибігла з дому, я поїхала до колишнього чоловіка. Моя голова була переповнена страхом за Соломійку. Але коли я приїхала, на щастя, Микола був тверезий. Він сидів на дивані, а моя маленька донечка мирно спала поруч з улюбленим ведмедиком. Моє серце трохи заспокоїлося, але всередині мене закипів гнів.
— Що це було? — запитав Микола, підіймаючи очі на мене.
— Моя мама відвезла її до тебе без мого дозволу, — відповіла я, намагаючись стримати сльози.
— Не хвилюйся, — сказав він спокійно. — Соля втомилася і я поклав її спати.
— Не у тому справа, — прошепотіла я, більше до себе, ніж до нього. — Я просто не можу більше довіряти мамі.
Коли я повернулася додому, мама все ще сиділа на кухні, не визнаючи свою провину. Вона не розуміла, що зробила. Для неї це був лише акт допомоги, а не зрада.
— Мамо, — сказала я тихо, — тепер у нас з тобою такі ж стосунки, як з Миколою. Я тебе люблю, правда, але більше не можу тобі довіряти.
Вона мовчала, не знаючи, що відповісти. І тоді я зрозуміла, що більше не дозволю нікому маніпулювати мною, навіть власній матері.
