Одружився я в 22 роки, взяв, так би мовити, комплектом, відразу придбав дружину і дочку (у моєї дружини була вже дівчинка 2-х років). Ні, неправильно написав. Це вони мене взяли самотнього, підібрали, нагодували, обігріли, полюбили.
Доньку хотів удочерити відразу, так як батька у неї в свідоцтві не вказано (по батькові дружина їй дала своє), але дружина була проти. Сказала, що всьому свій час. Я сперечатися не став, хоча, зізнатися, був здивований.
Її історія, якщо не вдаватися в подробиці, стара як світ. Молоденька, наївна.
Доньку відразу став вважати своєю. А як же може бути інакше?! Дитина моєї коханої жінки, дружини – моя дитина! По-іншому бути не може, хто б що не говорив! І хай не біологічна, але рідна і улюблена!
Через півтора року після весілля дружина мені зробила просто царський подарунок: сина наpoдила! Ось треба б краще, та нікуди! Дочка є, син є, дружина – розумниця, красуня. Ну що ще мужику для щастя треба? Грошей, ніби як, вистачає, не шикуємо, звичайно, але і голодні не сидимо, дружина не скаржиться, ласкава, ніжна, значить, все в порядку.
І, як я думав, щастя вже повне, але, як з’ясувалося, Бог любить мене сильніше, ніж я того заслуговую. Через два роки після наpoдження сина дружина наpoдила ще одну доньку! Хлопці, я готовий був бігти по місту і кричати всім і вся, якa я щаслива людина! У мене синочок і дві лапочки-дочки.
Старшій доytxws на той момент вже виповнилося майже шість років. Ласкава дівчинка, помічниця в усьому, до речі, мене вона з перших днів татом називала, як пізніше з’ясувалося, вона і вважала мене своїм рідним (в сенсі, біологічним) батьком. Воно і зрозуміло, чи багато пам’ятає дитина 2-х-річного віку? Ось і вона думала, що я був завжди.
До слова сказати, я кілька разів намагався знову завести розмову про удочеріння, але чув від дружини одye відповідь: «Всьому свій час!». І тут, коли старшій виповнилося шість (скоро в школу), дружина раптом сама запитала, чи хочу я ще удочерити дівчинку, на що отримала впевнену і тверду відповідь: Так, хочу, і, взагалі, давно час! А то, як в тій приказці: ось знаю, що дочка моя, а довести не можу!
Документи зібрали, все оформили, по батькові поміняли на моє. Нарешті я став офіційно батьком трьох дітей! У дружини запитав потім, чому раніше не погоджувалася на це? Знаєте, що відповіла? Боялася! Боялася, що не будемо жити, розлучимося, боялася, що, коли наpoдить вона дітей від мене, поміняю ставлення до старшої, всього боялася.
Спочатку розлютився, грішний, обізвав її дурепою-бабою, а потім подумав, але ж я б теж боявся. Її один раз вже зрадили, як же вона може ось так відразу повірити? Загалом, вибачення попросив, і знову спокій в будинку! Як же добре!
З тих пір минуло багато років. Старшій дочці вже 19, сину 16, молодшій 14. Старша навчається в інституті, сама вступила, копійки не заплатили (ну тільки за підготовчі курси, природно). Гордість моя, розумниця, та красива така виросла! Вся в мене! Зараз з дружиною на квартиру їй збираємо, окремо хоче жити, воно і зрозуміло, молодо-зелено свободи вимагає! Дівчина серйозна, докладно до всього підходить. Сподіваюся, до 20-річчя зробимо їй сюрприз, давно накопичуємо, на однушечку нашкребемо. Але це відступ. Головне – попереду!
Було це навесні, сесія йшла повним ходом. Сталося непередбачуване! Якось дочка (старша) приїхала на вихідні. Ми живемо в районному місті, інститутів у нас немає, а вона вчиться в обласному, приблизно годину на автобусі від нас їхати. Кожні вихідні приїжджає додому. Вечір, п’ятниця, дочка приїхала години дві тому, з мамою (з дружиною моєю) чаклують щось на кухні. Син з друзями на вулиці в футбол ганяють, молодша з подружками побігла гуляти,
Я в кімнаті сиджу, читаю і, раптом, чую розмову з кухні. Приглушену, напевно, щоб я не чув, але у мене з дитинства зір поганий (не зовсім, але і не 100%), а ось слух хороший, чую я добре дуже, навіть іноді те, чого мені чути і не треба.
Дочка розповідає дружині, що місяці два як її на зупинці зустрічає-проводжає якийсь мужик. Не з квітами-фанфарами, звичайно, а просто стоїть недалеко і дивиться на неї, потім якийсь час вона зауважує його, поки до будинку від автовокзалу йде. Вона навіть дворами перестала ходити (зрізати дорогу), тільки центральною вулицею, де люду більше.
Сказати, що я схопився з дивану – нічого не сказати! Якийсь хмир переслідує мою дочку, а я лежу тут, розумієте! Дівча-то гарне, а дурнів-збoчeнців греблю гати. Коротше, подзвонив начальнику, попередив, що в понеділок вранці затримаюсь, благо, відносини з начальством хороші. Вихідні пройшли, а в понеділок пішов я проводжати дочу на автобус, щоб подивитися на цього дядю! І подивився!
Як тільки я його побачив, люди, у мене коліна дрібно затремтіли (хоча дядько я не маленький і не з боязкого десятка, тим більше, коли справа стосується моїх дітей): там ніякої ДHК не треба, горе-татусь намалювався, хpiн зітреш! (Вибачте вже за вираз!) Як моя уважна і наглядова дочка не помітила схожості, не знаю. Хоча, вона ж не бачила його ніколи, та й подумати не могла про щось подібне.
Думаю, зараз дочку посаджу в автобус і підійду, поговорю з ним по душам, 19 років десь шарохався, а тут здрасьтє, «любіть нас»! Але, поки обіймалися, цілувалися, досвіданькались, цього й слід прохолов!
Тиждень наступний прожили ми з дружиною, як на голках. У п’ятницю зустрів дочку, «товариш» цей не з’явився. А годин в 7 вечора це непорозуміння заявилося до нас додому! І з порогу: «Здрастуй, донечко, я твій тато!» Папа! Батько? Та який ти, до бiса, тато?!
Де ти був, коли дівчина 18-річна з немовлям на руках залишилася без копійки грошей, коли її рідні відвернулися від неї, тому що нагуляла, бачте? Де ти тоді був, тато, блін?! Коли я з малятком 3-х річним на руках о 2 годині ночі біг до лікарні, у неї температура 40, задихається, а швидкі всі на виклики, де ти був, ссс? Приперлося воно, татом його називайте, поїть, годуєте, спати кладіть!
Дочка в шoці, дружина в стані напівнепритомності, а у мене одне бажання: розірвати цього виpoдка на дрібні шматочки, і закінчити на цьому розмовy! Але
Дочка повернулася до мене і запитала: «Тату, так люди правду говорили, ти мені не рідний?» Твою ж девізiю, доброзичливці хрeновi (знову вибачте!), Хто ж вас всіх за язик то тягне? Що ж вам своїм життям не живеться? І нічого я не знайшов розумніші, ніж сказати: «Рідний, але не біологічний!»
Знаєте, що зробила моя дочка? Вона підійшла і обняла мене!
Обняла, як в дитинстві, руками шию обхопила і прошепотіла на вухо: «Ти – мій тато! Єдиний!»
Хлопці, я останній раз плакав, коли мені було 20, хoвав батька. Адже також не залізяка я бездушна, брехня, що мужики не плачуть. Плачуть, тільки по-іншому! Ось і тут в очах защипало, відчуваю, сльози котяться по щоках, і соромно, і так добре від усвідомлення того, що ось воно, твоє рідне, і ніякий інший тато їй не потрібен! І неважливо, чия кpoв в ній тече, це моя дочка і все тут! І перед законом, і перед добрими людьми, і перед Богом!
«Тата» цього ми спровадили з миром, дочка навіть розмовляти з ним не захотіла, пояснення його слухати не стала. Її маму колись, 19 років тому, теж ніхто не почув. Ну, а ми живемо, як жили, тихо-мирно і, якось за замовчуванням, навіть розмови не заводимо про ту історію, благо, молодші діти про неї і не знають нічого, їх вдома не було під час цього дійства, п’ятниця ж!
До чого я розповів цю історію?
Мужики, не бійтеся брати в дружини жінку з дитиною, з дітьми, будь їх хоч десять! Кожній дитині потрібен батько, потрібна батьківська підтримка, сильне плече, усвідомлення того, що вона під захистом і в образу її не дадуть, що б не сталося!
Навіть, якщо дитина достатньо доросла, проявіть терпіння і Ви обов’язково знайдете з нею спільну мову, тільки не тисніть!
Запам’ятайте: Всьому свій час! До речі, жінок це теж стосується!
