Оксана милувалася своїм відображенням у дзеркалі.
Шовкова сукня кольору слонової кістки, мереживна фата, спадаюча каскадом на плечі.
Все було ідеально, мрія збулася.
Ось тільки муха в окропі таки була – Ганна Павлівна, її майбутня свекруха.
Все буде добре, сонце, її наречений, обійняв її ззаду та сказав:
– Це наш день, і ніхто його не зіпсує.
Оксана натягнуто посміхнулась.
Дмитро, як завжди, бачив світ крізь рожеві окуляри.
Він не помічав, як його мати, як та невгамовна бджола, гуде навколо, намагаючись контролювати ціле весілля.
У церкві, коли батько вів її до вівтаря, Ганна Павлівна прошипіла їй услід:
“Фата задовга, спіткнешся, запам’ятай моє слово”
Оксана зітхнула, але промовчала. Це ж все з доброї волі, “щоб все було, як треба”.
Але найбільше “як треба” почалось на банкеті. Зала сяяла, оркестр грав, гості щебетали, а в Оксани серце пішло в п’яти, коли вона побачила Ганну Павлівну у білій мереживній сукні.
Білій, мереживній, до самих п’ят. Ясно, що не як у нареченої, але дуже і дуже натякаюче.
Гості перешіптувались за спинами, мов зграя синиць: “Ну і вигляд. Хто так ходить на весілля, крім молодої?”
Перший тост, “За молодят”, ведучий тільки-но встиг вимовити ці слова, як Ганна Павлівна нахилилася до Дмитра і замурчала: “Синочку, а хто ж тебе виростив, га? Хто ночей не спав?”
“Мамо, це наш день з Оксаною,”
– проговорив Дмитро крізь зуби, але було видно, як він нервується.
Кульмінація настала під час першого танцю.
Заграла їхня пісня, легка, мрійлива. Дмитро взяв Оксану в обійми, і на мить, здавалося, все погане відійшло.
Вони кружляли, забувши про всіх.
Але тут… раптом, бах!, між ними вклинилась Ганна Павлівна.
“Потанцюй зі мною, синочку” – вигукнула вона і вчепилася йому в руку.
Зала заніміла.
“Мамо, це наш перший танець, – Дмитро був геть розгублений. – Дайте нам трохи побути удвох.”
“А я що, не маю права? У мене теж сьогодні свято” – в її голосі задзвеніли ображені нотки. Здавалося, Оксана щойно вкрала у неї щось безцінне.
Дівчині хотілося огризнутись, сказати щось дуже їдке, але вона змусила себе заговорити спокійно: “Ганно Павлівно, будь ласка, дайте нам з Дмитром закінчити цей танець.”
Вона неохоче відійшла, а потім сіла поруч з Дмитром за столом і почала голосно ридати:
“Мій синочок… Як же я тепер без нього буду?”
Тут вже не витримав навіть батько Дмитра, тихий і делікатний Андрій: “Ганно, заспокойся, це ж весілля, а не похорони!” Але вона була невтішна.
Торт здавався справжнім випробуванням.
Оксана почувала себе, як на іспиті. Чи витримає їхній союз такий тиск?
“Вибач, я не думав, що мама так… розійдеться,”
– шепотів Дмитро. Оксана лише міцніше стискала його руку.
Вечір доходив кінця. Гості розходились, стало тихіше.
Раптом, Ганна Павлівна підійшла до них, виглядала сумною.
“Може, я трохи перегнула палку,” – тихо сказала вона. – Але я ж так хотіла, щоб для сина я завжди була найважливіша.”
Дмитро кивнув, в його очах з’явився сум.
“Я тебе люблю, мамо, але тепер у мене є дружина.”
Ганна Павлівна подивилась на них обох якось дивно і потихеньку пішла геть.
В номері для молодят, Оксана довго сиділа на ліжку, перебираючи у пам’яті все, що відбулось.
Втома, розчарування… і водночас гордість. Вони з Дмитром витримали.
Вона знала, що сьогоднішній день запам’ятається їй не лише як день весілля, але й як день першого серйозного випробування свекрухою. І вони його пройшли.
За сніданком Оксана знову подумала про Ганну Павлівну.
Можливо, це банальні ревнощі, страх втрати сина. А може, це просто її спосіб бути частиною його життя. Час покаже. Головне – любов і терпіння.
Зрештою, вони пережили торнадо під назвою
“Ганна Павлівна”. Що тоді їм може бути страшне?
Але, головне, що вона, Оксана, відчула – це нову силу.
Їх з Дмитром ніщо не зламає.
Вони – команда. І вона обов’язково знайде спільну мову з свекрухою.
Бо сім’я – це те, заради чого варто боротися, навіть якщо ця боротьба виглядає, як весільний танець з перешкодами.
Христина Ромашенко
