Олена намагалася знайти спільну мову з донькою свого нового коханого, але все марно. – Тату, скажи їй, щоб вона більше не одягала цю сукню, вона майже як у мами, – сказала одного разу дівчинка, – я бачу її в цій сукні і ненавиджу за те, що мами немає

Наталка у 8 рочків залишилася без матері. Тато Юрій важко переживав втрату, але йому довелося взяти себе в руки, адже потрібно було піклуватися про дочку і продовжувати працювати.

Колись весела Наталка стала замкнутою, часто плакала, а іноді могла годинами сидіти у себе в кімнаті, обнявши ляльку, останній подарунок мами. Юрій дуже переживав за дочку, намагався всіляко її відволікати, балувати. При можливості вивозив до моря, у вихідні ходив з донькою в кіно або в цирк.

Час минав, і дівчинка потроху оговталася. Багато в чому допомогли і шкільний психолог, і вчителька, дуже співчутлива горю дівчинки. А ще заняття музикою, Наталя відвідувала музичну школу і вже робила свої перші успіхи.

Два роки Юрій і не дивився в бік інших жінок, сумував за своєю коханою Іринкою і не хотів нових стосунків. Але час, як відомо, лікує або хоча б притупляє болісні відчуття, і чоловік несподівано для себе захопився Оленою. Молода жінка працювала перукарем в салоні, куди він ходив стригтися.

Можливо, тут зіграло роль те, що Олена була чимось схожа на його Ірину. Така ж витончена, блакитноока шатенка з тонкими рисами обличчя. Така ж м’яка і добра.

Юрій почав доглядати за жінкою і незабаром вона відповіла йому взаємністю.

Минуло півроку стосунків Юрія і Олени, коли чоловік зрозумів, що готовий одружитися з нею, та й Наталці, розумів чоловік, потрібна жіноча рука і турбота. Дівчинка росте, скоро почнеться підлітковий вік, і багато речей доньці краще покаже і пояснить жінка, незважаючи на те, що він був, без сумніву, люблячим і турботливим батьком.

Але ось як познайомити дочку з Оленою, як правильно пояснити дівчинці, що ця жінка стане частиною їх сім’ї, Юрій поки не знав. Він боявся вразити дитину. Чоловік добре пам’ятав, як через три місяці після того, як мама відійшла у засвіти, Наталка сказала йому:

– Таточку, обіцяй, що ти ніколи більше не одружишся, я не хочу, щоб у мене була мачуха. Мачухи все злі, вони не люблять нерідних дітей, я це з казок знаю!

Юрій тоді міцно обняв дочку і пообіцяв, що поки Наталка не виросте, в їхньому будинку не буде іншої жінки. Так в той момент він і сам був у цьому впевнений.

Більше нічого подібного дівчинка не говорила, але ось тепер Юрій відчував провину за свої стосунки з Оленою і все відтягував складну для нього розмову з дочкою. Олена розуміла його почуття, не квапила, хоча їй, звичайно, як і будь-якій жінці, хотілося якоїсь чіткості у стосунках. І сама вона вже давно була готова познайомитися з Наталею.

Скільки б ще чоловік вагався, невідомо, якби не доля.

Квартиру, в якій жила Олена, затопили сусіди зверху. Сусідка, тридцятирічна жінка, проживала там з так званим цивільним чоловіком, а правильніше сказати, зі співмешканцем.

Співмешканці ці, втім, регулярно змінювалися. Любителі веселого проведення часу, сусіди вже неодноразово приносили Олені різного роду неприємності. А цього разу накапостили по повній.

У квартирі був потрібний ґрунтовний ремонт, від води постраждала проводка, в непридатність прийшла деяка побутова техніка і меблі, речі. Жінка готувала позов до суду, хоча розуміла, що навряд чи сусідка хоч якось відшкодує їй збитки. Вона ніде не працювала йі існувала на гроші співмешканців, які теж, частіше за все, не були офіційно працевлаштовані, перебиваючись випадковими заробітками.

Юрій, звичайно ж, зголосився допомогти Олені матеріально. Вона вирішила найняти майстрів, але поки в квартирі йшов ремонт, жінці потрібно було десь жити. Родичів у місті у неї не було, заміжніх подруг обмежувати не хотілося, і Юрій зважився запропонувати Олені пожити у нього.

– Дякую, Юро, але як же Наталка? Ми з нею не бачилися жодного разу, не знайомилися, вона взагалі про мене нічого не знає. Як ми їй пояснимо мою появу у вашій квартирі? – сумнівалася Олена.

– Олено, давно вже час розповісти Наталі про нас з тобою. А я все боюся і тягну з розмовою. Так не можна, і, мабуть, саме життя вже підштовхує мене. Я сьогодні ж поговорю з донькою і завтра ти переїдеш до нас. На сьогодні я оплачу тобі номер в готелі, адже в твоїй квартирі жити зараз неможливо. А завтра допоможу перевезти речі.

– Добре, Юро, спасибі тобі, – посміхнулася Олена, – навіть не знаю, щоб я робила зараз, якби не було тебе в моєму житті.

– Оленко, це тобі спасибі. Після Іри я і подумати не міг, що знову зможу полюбити і бути щасливим. Я впевнений, що ви з Наталею знайдете спільну мову і ми станемо справжньою сім’єю, – відповів Юрій, обіймаючи жінку.

В душі він не був так вже впевнений в тому, що Наталя прийме Олену. Але і відкладати непросту розмову з дочкою він більше не міг.

Одинадцятирічна Наталя робила уроки, коли Юрій приїхав додому.

– Привіт, татусю, – дівчинка поцілувала батька, – я почистила картоплю, поставити варити?

– Давай, я купив оселедець і овочі, зараз повечеряємо, – відповів Юрій і ласкаво додав, – господиня ти моя маленька.

– Я не маленька вже, тату, – заперечила дівчинка.

– Звичайно, моя принцеса, ти у мене вже зовсім доросла.

Юрій сумно зітхнув. Рано втративши маму, його дочка швидко подорослішала. Допомогти з дитиною йому було нікому.

Батько і дочка сіли вечеряти, і Юрій сказав Наталі, що у нього до неї є серйозна розмова.

– Тату, ти одружитися вирішив? – запитала дівчинка.

Юрій завис від несподіванки.

– Так, – відповів він, розуміючи, що краще відразу говорити правду.

– Тату, я давно зрозуміла, що у тебе хтось є, – уважно подивилася на батька Наталя.

– Як? – здивувався Юрій. Він був приголомшений проникливістю дочки і не знав, що сказати.

А Наталя продовжувала:

– Ну, раніше ти завжди при мені по телефону розмовляв, а потім став іноді йти в іншу кімнату. А ще, коли я прибирала, знайшла чеки, ти купував ланцюжок, сережки. Читати-то я давно вмію.

– А що ж ти раніше нічого не сказала, дочко?

– Чекала, коли ти сам скажеш.

– Дівчинко моя, яка ж ти у мене розумна, як швидко ти виросла. А я не говорив, тому що боявся, що тобі це не сподобається.

– Мені не сподобалося, тату. Я коли чеки знайшла, так образилася на тебе. Але саме бабуся Катя подзвонила, я їй розповіла, а вона переконала мене, що ти не станеш любити мене менше, якщо одружуєшся. І що я виросту, у мене буде своя сім’я, а ти залишишся один.

– Доню, ти завжди будеш для мене найріднішою і головною у житті, – ласкаво сказав Юрій, – а Олена тобі обов’язково сподобається, я впевнений, що ви подружитеся.

– Я не знаю, тату, мені поки важко уявити, що у мене буде інша мама.

– Маму ніхто не замінить, Наталочко, а Олена може стати твоїм другом. І мені буде спокійніше, а то ж ти майже все домашнє господарство на себе взяла, а тобі вчитися потрібно і музикою займатися.

Батько і дочка ще довго розмовляли, Юрій розповів про потоп у квартирі Олени і що завтра вона переїде до них.

Дівчинка не сильно зраділа цій новині, але погодилася з батьком, що Олені потрібно допомогти.

На наступний день, ввечері, Юрій привіз в свій будинок Олену. По дорозі вони заїхали в магазин, купили торт, а Олена вибрала для Наталі подарунок. Це була книга, дівчинка дуже любила читати.

Наташа зустріла Олену стримано і насторожено, хоча і намагалася бути доброзичливою. Але Юрій добре знав свою дочку і бачив, що дівчинці доводиться дуже непросто.

Коли Наталя пішла спати, Юрій зайшов до неї в кімнату, щоб за традицією поцілувати дочку і побажати їй доброї ночі. Він застав дівчинку зі сльозами.

На його запитання, що трапилося, Наталя, схлипуючи, відповіла:

– Вона так схожа на маму, у неї навіть сукня майже як мамина, я пам’ятаю, вона досі висить в шафі. Схожа на маму, але це не мама, вона чужа і я боюся, що не зможу її прийняти і полюбити.

Юрій заспокоював доньку, хоча йому важко було підібрати слова. Він розумів, що зараз відчуває дівчинка і як їй нелегко, але сподівався, що доброта і чарівність Олени допоможуть їм подружитися.

Минуло два тижні, протягом яких Олена дуже старалася стати Наталі ближчою, але дівчинка не приймала її. Вона не грубила, була ввічливою, але трималася з Оленою досить холодно. На її запитання про школу, подруг, Наталя відповідала коротко й неохоче.

Олена намагалася залучити дівчинку до спільних занять. Наприклад, до приготування вечері, сподіваючись, що це їх хоч якось зблизить, і Наталя розговориться і відтане. Але дівчинка відмовлялася, кажучи, що їй потрібно робити уроки або займатися музикою.

А у вихідні Наталя відкинула пропозицію Юрія всім разом сходити в кіно і піцерію. Хоча раніше охоче ходила туди удвох з батьком.

Олена була пригніченою, що не вдається встановити з Наталкою контакт. Юрій заспокоював її, але в душі він теж дуже переживав з цього приводу. А перед сном, увійшовши до Наталі в кімнату, він часто заставав її в сльозах.

– Тату, скажи їй, щоб вона більше не одягала цю сукню, вона майже як у мами, – сказала одного разу донька, – я бачу її в цій сукні і ненавиджу за те, що мами немає.

Юрій отетерів:

– Дочко, але ж Олена не винна в тому, що мама пішла від нас! Але якщо тобі так не подобається її сукня, я поговорю з нею, щоб більше її не вдягала.

А тим часом Юрій та Олена подали заяву в РАЦС. Вони не планували ніякого гучного святкування, просто хотіли розписатися. Наталі поки вирішили не говорити, боячись вразити дівчинку ще більше.

Минуло ще три тижні. Наталя, здавалося, змирилася з появою в їх житті Олени, вона вже не плакала перед сном, але як і раніше поводилася з жінкою дуже стримано.

Несподівано Юрія відправили у відрядження. Зазвичай йому вдавалося уникати поїздок, керівництво знало, що він один виховує доньку. А зараз всім стало відомо, що у Юрія з’явилася жінка, тому відкрутитися від відрядження не вийшло.

Наталя засмутилася, що тато поїде на цілий тиждень, а їй доведеться залишитися удвох з Оленою. Юрій як міг заспокоїв дочку, пояснивши, що не може відмовитися від відрядження.

– Все буде добре, дочко, я привезу тобі подарунок. Ти ж у мене розумниця, все розумієш, – сказав батько Наталі перед тим, як вирушив на вокзал.

Наталка кивнула, ледве стримуючи сльози. Звичайно, вона все розуміла, але це була її перша тривала розлука з батьком і дівчинці було дуже непросто.

Перші три дні Юрій щовечора дзвонив доньці, подовгу з нею розмовляв, а на четвертий день не подзвонив. І на п’ятий не подзвонив. Ні Наталі, ні Олені. І вони обидві не могли йому додзвонитися, телефон був недоступний.

Олена почала хвилюватися, але заради Наталки намагалася тримати себе в руках. Дівчинка плакала і питала:

– Що з татом? Чому він не дзвонить? Він повернеться?

– Наталочко, мила, я впевнена, що тато скоро з’явиться, – намагалася заспокоїти дівчинку Олена, хоча їй самій було тривожно. Невже, з Юрієм щось трапилося?

Вночі Олена не могла заснути, вона переверталася з боку на бік, а потім почула крик з іншої кімнати. Жінка побігла до дівчинки, увімкнула світло. Наталя сиділа на ліжку з переляканим обличчям.

– Мені приснився страшний сон, – сказала вона Олені.

Жінка присіла поруч і обняла дівчинку. Наталка притулилася до неї і розплакалася.

– Мені наснилося, що тата більше немає, а я в дитячому будинку, – говорила дівчинка крізь сльози, – я так боюся залишитися зовсім одна, я не хочу в дитячий будинок.

– Дівчинко моя, я впевнена, що з татом все добре, але навіть якщо і щось трапиться, ти знай, що я тебе ніколи не кину. І не думай про дитячий будинок, про тебе є кому подбати!

Наталка потихеньку заспокоїлася в теплих обіймах Олени, їй навіть на мить здалося, що її знову обіймає мама. Як же їй не вистачало цих ласкавих жіночих рук.

На наступний день нарешті зателефонував Юрій. З’ясувалося, що чоловікові по роботі терміново довелося виїхати у віддалене село, де не було ні мобільного зв’язку, ні інтернету. Тому він не міг подзвонити додому.

Страх втратити ще однієї близької людини і залишитися одній допоміг Наталі подолати бар’єр, який вона побудувала між собою і Оленою. Дівчинка зрозуміла, що Олена їй не ворог, а друг і їй можна вірити. І дівчинка повірила.

Коли Юрій повернувся додому, його улюблені дівчатка клопоталися на кухні, готували святкову вечерю. Наталя весело щебетала і сміялася, і Юрій зрозумів, що за час його відсутності стіна впала, і тепер вони зможуть жити повноцінною і щасливою сім’єю.

– Мамо, яка ти красива! – сказала Наталя, забігаючи в кімнату. Сьогодні був день весілля Юрія і Олени, і жінка одягла ніжно-блакитну повітряну сукню.

Олена здригнулася від несподіванки, дівчинка назвала її мамою.

Наталя і сама зніяковіла, це вирвалося у неї мимоволі. Якийсь час вони дивилися одна на одну, потім дівчинка запитала:

– Можна я буду називати тебе мамою?

– Звичайно, моя хороша, я буду щаслива бути мамою такої чудової дочки, – відповіла Олена, обнявши дівчинку.

– Ну що, готові, мої красуні? – запитав Юрій з порогу.

– Готові, готові! – весело сказали в один голос Олена і Наталка.