Особлива – Сторінка 261 – Тільки для жінок

Максим зрозумів — це кінець. Весь його картковий будиночок, вся його пиха розсипалися в одну секунду. Тваринний страх заповнив його цілком. Страх не перед поліцією, а перед тим, що через годину він опиниться на вулиці з валізами, без грошей

А куди, на твою думку, я повинен її діти? На вулицю викинути? Це моя

— Якби ж ти знала, як я тебе кохав, Ларочко! Більше за життя! — воркував мені на вушко одружений Юрик. Він ще не знав, що моє ім’я буде з ним назавжди. Тільки ім’я, але не я.

— Якби ж ти знала, як я тебе кохав, Ларочко! Більше за життя! —

Марія зірвала з голови вельон, і жбурнула його під ноги Андрію. У залі запала тиша, яка тривала рівно дві секунди. А потім

Атмосфера в залі була натягнута, як струна. Коли Андрій нарешті відкинув мереживо вельона з

— Не хочу я більше жити, Пашу, не хочу. Сил ніяких немає. — Клавдія Петрівна лежала на дивані, уткнувшись носом у стіну й бурмочучи ледве чутно.

— Не хочу я більше жити, Пашу, не хочу. Сил ніяких немає. — Клавдія

— Діти — це радощі, а не бізнес-план, Ліля. Чому ти все намагаєшся прорахувати, а? Невже не можна просто жити?

— Діти — це радощі, а не бізнес-план, Ліля. Чому ти все намагаєшся прорахувати,

— Я все пам’ятаю. Чесно слово, просто замотався, — кожен раз говорив чоловік, коли заходила справа до якихось сімейних справ. Він відкладав заміну лампочки, потрібні покупки й навіть відпустку. Проте з цього нічого гарного не вийшло.

— Я все пам’ятаю. Чесно слово, просто замотався, — кожен раз говорив чоловік, коли

Вона взяла м’яку оксамитову ганчірку і почала повільно, механічно натирати кришку. Зовні заходило сонце, люди поверталися додому до близьких, а Настя продовжувала свою нескінченну службу. Історія про те, як спадщина бабусі зробила з Насті заручницю самотнього життя

Спадщина буває різною: хтось отримує антикварні меблі, хтось — акції великих компаній, а Насті

— У чемодані мої речі. Я йду від тебе, Фанісе, — неголосно промовила Аїда, як і раніше не відводячи від нього задумливого, відстороненого погляду

Посеред передпокою висів чемодан, величезний, темно-червоний, з блискучими металевими замками, товстими ременями й масивною

— А пил-то в тебе віковий. Прямо хоч картоплю сажай на шифонері. Урожай буде знатний. На всю зиму вистачить. І чим ти тільки цілими днями займаєшся? В інтернеті своїм сидиш мабуть, по клавішах клацаєш, а чоловік не нагодуваний, діти певно в соплях. О, гріхи мої тяжкі.

— А пил-то в тебе віковий. Прямо хоч картоплю сажай на комоді. Урожай буде

— Ти догрався, Казанова недолугий. Твоя дружина на тебе досьє зібрала. Таке, що нас усіх закриють років на п’ять з конфіскацією. Ти розумієш, що ти мене підставив?

Як я влаштувала колишнього на роботу. Тримай, мати, ні в чому собі не відмовляй.