Особлива – Сторінка 286 – Тільки для жінок

Ти серйозно? Ти хочеш прийти на весілля, де банкет коштує вісім тисяч за людину?

У кімнаті пахло кавою та грозою, яка от-от мала вибухнути всередині мобільного телефона. Скляна

Марії Петрівні Ковальчук було шістдесят три роки, і половину з них вона провела під стукіт коліс, працюючи провідницею на фірмовому маршруті «Київ — Ужгород». Ця професія викувала з неї людину, яку неможливо було здивувати, налякати чи змусити діяти проти власної вигоди. Пройти через дев’яності роки в плацкартному вагоні, вміти розсадити дембелів, заспокоїти торговців дефіцитним крамом, за хвилину вирахувати «зайця» і висушити постільну білизну на протязі за допомогою одного лише залізничного вугілля — така школа життя заміняла Марії Петрівні три вищі освіти з психології, дипломатії та криміналістики.

Марії Петрівні Ковальчук було шістдесят три роки, і половину з них вона провела під

Галині Василівні було п’ятдесят вісім, і останні років десять вона прокидалася з одним і тим самим відчуттям: її знову десь обдурили. Життя не схоже на кіно, це вона зрозуміла давно. За плечима — тридцять років важкого стажу на взуттєвій фабриці в цеху затяжки, де від постійної сирості та протягів тепер крутило пальці на кожну зміну погоди. Вищої освіти Галина не мала — свого часу треба було думати не про книжки, а про те, як прогодувати молодших братів, а потім і власну сім’ю. Багаж її життєвої мудрості складався з простих, як лопата, істин: нікому не вір, без грошей ти ніхто, а держава і ЖКГ тільки й думають, як здерти з тебе останню шкуру.

Галині Василівні було п’ятдесят вісім, і останні років десять вона прокидалася з одним і

— Я хочу купити собі нову квартиру, давай твою дачу продамо, — заявила хитра свекруха.

— Я хочу купити собі нову квартиру, давай твою дачу продамо, — заявила хитра

Марія Степанівна, якій цього року виповнилося шістдесят п’ять, усе своє життя будувала за законами старої, класичної інтелігентності.

Марія Степанівна, якій цього року виповнилося шістдесят п’ять, усе своє життя будувала за законами

— Іро, ми вирішили, що моя мама переїде в твою квартиру, — приголомшив чоловік.

— Іро, ми вирішили, що моя мама переїде в твою квартиру, — приголомшив чоловік.

— Дім ви разом будували, то й вимагай половину, — наставляла свекруха. Але хитра невістка приготувала сюрприз, якого ніхто не очікував.

— Дім ви разом будували, то й вимагай половину, — наставляла свекруха. Але хитра

— Ми до вас на 3 місяці, — заявила нагла родина чоловіка, завалившись на дачу без запрошення.

— Ми до вас на 3 місяці, — заявила нагла родина чоловіка, завалившись на

Скільки? — перепитав Андрій, відчуваючи, як до горла підкочується важка хвиля сорому. — Матвію Петровичу, це ж… — Що «це ж»? — насупився старий. — Тобі дорого? Не маєш грошей?

Осінній Київ дихав сирістю, під ноги летіло мокре листя, а в квартирі на Подолі

Наприкінці кожного травня, коли міська спека починала плавити асфальт, у родині Дорошів виникало одне й те саме питання, яке зазвичай обговорювали з приглушеними зітханнями. Це було питання літнього утримання старої сімейної дачі в селищі Осокорки. Дача являла собою двоповерховий цегляний будинок, побудований ще наприкінці вісімдесятих дідом-професором, оточений величезним, трохи здичавілим садом, де стара антонівка затінювала кущі смородини, а між грядками пишно розростався гіркий полин.

Наприкінці кожного травня, коли міська спека починала плавити асфальт, у родині Дорошів виникало одне