— Та нехай вона подавиться своїм домом! — закричала Зінаїда. — На тиждень за кордон з’їздимо, а потім я багато років буду горщики за нею носити! Рабиню Ізауру знайшов!
— Та нехай вона подавиться своїм домом! — закричала Зінаїда. — На тиждень за
– Нехай усі взнають яка ти мама- єхидно сказала Світлана Яківна.- А ви самі можете мені сказати яка ви матір. Ви навіть на кладовищі не були, а сьогодні сорок днів як Олега не стало, вашого сина до речі- ствердно відповіла невістка
Світлана Яківна стояла посеред кухні, тримаючи в руках чашку з чаєм, що вже давно
— Ні, я не заспокоюся! — її голос задзвенів. — Твоя мама продала свою квартиру й віддала гроші твоїй сестрі. За логікою, усі клопоти тепер мають лежати на Марині та її чоловікові, а не на нас!
— Ні, я не заспокоюся! — її голос задзвенів. — Твоя мама продала свою
— Навіть не думай. Сьогодні ти закладеш квартиру, а завтра залишишся і без квартири, і без чоловіка.
— Навіть не думай. Сьогодні ти закладеш квартиру, а завтра залишишся і без квартири,
Дорога моя, подивися, як ти живеш. Уся зарплата на підгузки, ліки й доглядальницю йде. Над копійкою трясешся, одягнена чорт зна як. 3 роки цей кошмар тягнеться. Давай матір до притулку віддамо, а самі одружимось і будемо нормально жити
Соня стояла на автобусній зупинці й тремтіла від холоду під величезним жовто-синім парасолькою. Її
Колишня свекруха приїхала в гості. Вона не знала, що ми розлучилися
— Уявляєш, Ніна Павлівна навіть не здогадується, що ми з Аркадієм розлучилися, — сказала
— Ну що, голубки, все гніздечко своє облаштовуєте? — голос Зої, різкий і позбавлений усякої теплоти, розвіяв затишну тишу вечора. — Дивись, Аліно, аби як той зозуленя залітне не оголосився. Адже воно як? Своїх справ наробить, а ти потім пташенят із гнізда вигрібай.
— Ну що, голубки, все гніздечко своє облаштовуєте? — голос Зої, різкий і позбавлений
– Вам би тільки все, що блищить до хати тягнути- сказала з ноткою осудження невістка свекрусі
— Вам би тільки все, що блищить до хати тягнути, — сказала з ноткою
— Сім років, Ігорю. Сім років я мовчала, терпіла, пробачала. Я мовчала про гроші, які ми їй давали й які вона ніколи не повертала. Я мовчала, коли через її «термінові потреби» ми не могли дозволити собі нормальну відпустку. Я мовчала, коли ти поїхав допомагати їй замість того, щоб поїхати зі мною до лікаря.
— Сім років, Ігорю. Сім років я мовчала, терпіла, пробачала. Я мовчала про гроші,
Жінка основна «годувальниця» у родині, то й що з того? Зараз усі крутяться, як можуть, багато хто не живе, а виживає. Їм ще гріх скаржитися! Нормальна родина, розумненький син: відмінник, спортсмен. У сім’ї мир і лад. Чого ще для щастя треба?
Жінка основна «годувальниця» у родині, то й що з того? Зараз усі крутяться, як

You cannot copy content of this page