Особлива – Сторінка 413 – Тільки для жінок

Василь кивав: “Так, і скажемо: ‘Діти, ми вас любимо, тому все ваше після нас.’ Але в заповіті додамо умови – щоб не могли продати одразу.” Галина сміялася: “Ти хитрий, Василю. Але чи не гріх це?”

У мальовничому містечку, де старі церкви дзвонами розповідають історії минулого, а гори обіймають горизонт,

– Ні, синку. Ти ліпи, а я дивитимуся. Віра Петрівна дивилася як її зять ліпив вареники і раділа, не тому що краще почуватиметься, коли поїсть. Вона насправді була щаслива з іншої причини

У затишному селі на Полтавщині, де хати ховаються за вишневими садами, а річка шепоче

– Ну що Оксано, бач якого я тобі чоловіка підігнав, будеш ковбаси та м’ясо щодня їсти. – Ну дякую Богдане, допоміг, так допоміг, тепер ні в один одяг вже не влізаюся, все нове треба купляти. – Та що ти, сестро, головне що чоловікові ти така подобаєшся

У маленькому селі на Поділлі, де сонце сходить над золотими ланами пшениці, а вечорами

«Провина» Олени перед свекрухою полягала в тому, що вона була надзвичайно гарною. З тих жінок, на яких озираються на вулиці, біля яких завжди крутиться ціла юрба залицяльників. Та, попри це, свій вибір дівчина зупинила на Ігореві — простому, нічим не примітному хлопцеві. Він не був ні красенем, ні багатієм. І такий вибір жінки для багатьох був загадкою. Лише вона знала справжню причину.

— Чого вона дзвонила? — невдоволено запитав у дружини Микола Олександрович. — Зайти хотіла,

— А ти, власне, чого від шлюбу чекала? — запитала мене свекруха. — Думала, що це буде суцільна романтика, квіти, цукерки? Між іншим, і до тебе, як до дружини й господині, теж є зауваження. Не думай, що ти ідеал.

— А ти, власне, чого від шлюбу чекала? — запитала мене свекруха. — Думала,

Жінка усміхнулася. Напевно, чоловік вирішив зробити сюрприз — романтичний пікнік на природі, щоб відсвяткувати покупку будинку. Тільки машина звернула з траси, проїхала кілька кілометрів і зупинилася у невеличкому селі біля перекошеної хати.

— Ну що, ти згодна? — запитав він. Ніна усміхнулася. — Згодна? Так, звичайно,

“Ах, Тамаро, як же ти була сліпа,” — прошепотіла вона сама до себе, гладячи фотографію пальцями. Один подарував їй півроку оманливого щастя, а інший 45 років тепла яке вона навчилася цінувати занадто пізно

Тамара Петрівна сиділа на старому дерев’яному гойдалці в своєму саду, де яблуні вже скидали

— Я впевнена, Ірино, що Борис — не твій ідеальний чоловік. Та скоро ти зрозумієш, що помилилася й відміниш весілля сама. Чого ти можеш від нього чекати? З таким чоловіком тобі важко буде у житті. Він навіть роботи стабільної не має, — не раз казала мати Ірині.

Коли мама Ірини дізналася, що я хочу одружитися з її дочкою, — радості на

— Пошкодувала? Та я два дні над тими ковбасами гнулася! А вона ще й обзиває мене скупою! Олег намагався заспокоїти дружину, але вона кипіла від обурення. — Я більше до твоєї мами не поїду! — заявила вона. — Нехай сама собі ковбасу робить

Осінній ранок у селі Вільшанка був прохолодним, але сонячним. Листя на деревах уже пожовкло,

Після того як матері не стало, тільки минуло 40 днів Василь Петрович привів іншу. Діти звісно не були в захваті від цього, однак з однієї сторони розуміли батька. Вони б можливо і прийняли її, якби не…

Осінь у маленькому містечку на Полтавщині завжди була тихою і сумною. Листя падало з