Особлива – Сторінка 442 – Тільки для жінок

– Знаєш що мамо, ми витрачаємо на тебе і так забагато грошей-сказала донька Тетяна. Але через два місяці доля виставила і Тетяні гіркий рахунок

Вітальня дихала прохолодою, але атмосфера в ній була розпечена до краю. Тетяна, стиснувши губи

— Оксаночко, благаю! Ти ж моя єдина подруга. Ти моя сестра! Я клянуся, я віддам усе до копійки через два місяці. У мене вже є клієнти, я розкручуся, візьму кредит… Я не забуду цього до кінця життя

Усе почалося в той період нашого життя, коли здавалося, що попереду лише великі перемоги.

— Галина Петрівна, якщо ви ще раз відкриєте мої двері своїм ключем о сьомій ранку, я викличу поліцію і скажу, що ви — грабіжниця в халаті! — історія про те, як Олена за один день змінила замки, пріоритети й місце свекрухи в ієрархії своєї родини. Про мед, алергію та чоловіка, якому нарешті довелося подорослішати.

— Галина Петрівна, якщо ви ще раз відкриєте мої двері своїм ключем о сьомій

— Світлано, якщо ти ще раз скажеш, що мій плов «не такий, як у мами», ти будеш їсти суху гречку на вокзалі! — історія про те, як тиха Тамара за один вечір виставила за двері нахабну золовку, врятувала мамину пам’ять і вперше за тридцять років змусила чоловіка обирати: або законна дружина, або сестра-приживалка.

— Світлано, якщо ти ще раз скажеш, що мій плов «не такий, як у

— Надіє, ти знову купила те дерибасівське мило, що тхне на весь під’їзд?! — рикнув Степан, кидаючи газету на диван. — Краще б солярки в каністру взяла, скоро город орати! Історія про те, як один старий залізний бідон, зацвіла герань на балконі та раптова відмова «глушити» власні мрії змінили правила гри в одній хрущовці в Житомирі. Коли жінці під шістдесят нарешті набридає бути «економною версією самої себе».

— Надіє, ти знову купила те дерибасівське мило, що тхне на весь під’їзд?! —

— Петре, якщо ти зараз не винесеш ту кляту розсаду з підвіконня, я її просто з вікна викину разом із твоїми обіцянками! — історія про те, як звичайний березневий ранок у маленькому містечку під Полтавою став полем битви за повагу, гарячі біляші та право жінки бути почутою після тридцяти років «німого» шлюбу.

— Петре, якщо ти зараз не винесеш ту кляту розсаду з підвіконня, я її

— Олексію, якщо ти зараз не відкладеш цей клятий звіт і не обіймеш мене, я просто розчинюся в цьому кухонному чаді разом із твоїми ідеальними сирниками! — історія про те, як один київський вечір ледь не став фатальним через і тотальне нерозуміння чоловіком «базових налаштувань» жіночої душі.

— Олексію, якщо ти зараз не відкладеш цей клятий звіт і не обіймеш мене,

Поживе тиждень на самоті — одразу зрозуміє, що наробила! А ти не піддавайся — як тільки повернеться, вимагай прописки

– Тиждень на самоті зробить її шовковою, – думав чоловік. Та побачивши, що сталося

— Поки я ночами не сплю біля ліжка нашої доньки, ти крутиш роман з моєю ж подругою! І це, по-твоєму, нічого не означає?!

— Поки я ночами не сплю біля ліжка нашої доньки, ти крутиш роман з

– І так нічого не робиш, ще й доньку на мене повісити хочеш? Ти тоді взагалі у двері перестанеш пролазити! – кричав чоловік

— Ти ж мене не покинеш? — Петре, зачекай, з чого це ти вирішив,