Телефонний гудок у слухавці обірвався рівно на п’ятій секунді. Не короткі сигнали, коли зайнято,
— У тебе дві квартири! Дві! А в мене жодної! — закричала зовиця, і
Осінній вечір дихав вогким холодом, коли Марта нарешті піднялася на сходовий майданчик четвертого поверху.
Серпневий вечір дихав розпеченим асфальтом і солодким запахом перестиглих абрикосів, коли наш син Богдан
Рідня вирішила, що можна все. Я нагадала: можна не приходити. А далі вони почули
— Ой, доню, ти не розумієш, — відрубала мама. — Віка знову плакала мені
— Ну а як ти думала? — байдуже відповів Максим, підвівшись із-за столу. —
— Двісті тисяч з дачі я забираю, я мати, — свекруха рахувала купюри при
Дощ монотонно стукав у шибки університетської аудиторії, коли двадцятирічна Оксана вперше побачила Вадима. Він
– Ти занадто багато про себе уявила, сиди тихо й не світися! – прошипіла