Павло Васильович у гарному настрої йшом коридорами своїх компанії. Він планував підписати великий контракт
Над містом кружляв пухнастий сніг, а у вікнах будинків мерехтіли різдвяні вогники. Проте в
— Мамо, це якась помилка! Я не бачив Світлану два роки, це не може
— Мамо, я ж просила: ніяких домашніх котлет! Там жир, там засмажка, там глютен!
— Мамо, ну навіщо тобі ці клопоти з квитанціями та ремонтами? Давай перепишемо квартиру
— Ганно Степанівно, ви мене не знаєте. Але я — донька вашого Павла. А
— Мамо, ми вивозимо меблі з дачі. Тут у старій тумбочці якась залізна коробка
— Алло? — промовила вона своїм фірмовим контральто, від якого колись у молодих акторів
В квартирі встановилася гнітюча тиша, коли за останнім гостем, що прийшов пом’янути тітку Полю,
– Я не залишусь з нею під одним дахом. – Скандал зі свекрухою закінчився