Жінці за сорок, кавалер кличе заміж, а вона відмовила. Бо краще вже самій, ніж безплатною прислугою стати
— Ну що ти все сама та сама, Катю? Людина не має бути самотньою.
– Більше десяти років не дзвонили, а тут враз згадали. Та якби я того не мала, то й взагалі б певне не згадали ніколи – думала Ніна чи відповідати на дзвінок
Ніна сиділа за широким дерев’яним столом у своїй новій квартирі в центрі Києва, розглядаючи
Максиме, ти скажеш мені врешті-решт що відбувається, чому ти зібрав речі?- спитала здивовано Вікторія. – Бо поки не буду жити з тобою під одним дахом- відповів чоловік.- Що?- відкрила рота від здивування жінка
Вікторія стояла в дверях спальні, дивлячись, як Максим закидає останні речі в валізу. Її
Активний вік
Лідію Федорівну знала добра половина району. І це зовсім не перебільшення. Старша жінка тримала
Між іншим, тато з тією Оленою разом вечерю готують. Не подобається вона мені. Як прийшла, так до тата й прилипла, ні на крок від нього. А ти постійно затримуєшся. Дивися, забере вона тата, — буркнула Ксюша
Юля увійшла в квартиру й голосно сказала: — Я вдома! — Я на кухні,
– Ну якщо вам не подобається, то я тут житиму, а самі перебирайтеся в мою. Андрій так і зробив зрадівши, Зате теща поживши три дні сказала: – Ну зятю, а чому ти мені швидше не сказав, я не буду тут жити, самі живіть а з моєї квартири вибирайтеся. А що таке Надіє Степанівно, що вам саме не сподобалось? – спитав з іронією Андрій
У маленькому містечку на околиці жила звичайна сім’я: молода пара – Олена та її
Андрій сидів осторонь, дивуючись: “Мамо, ти ж завжди казала, що міські – чужі, а тут ви як подруги.” “Тс-с, синочку, не мішай! – махнула рукою Марія. – Ольго, а ну кажи, що то за сукня на тобі? Така гарна, як у принцеси. У нас у селі дівки в хустках ходять, а у тебе – зачіска, як у кіно.”
У маленькому селі на Полтавщині, де сонце влітку пекло немилосердно, а взимку сніг засипав
Дмитро зрадів, обійняв дружину, проте відчувалося, що це було натягнуто. Алевтині здалося, що він чимось стурбований, але вона не стала приставати з питаннями
— Сподіваюсь, ти зміг її переконати не робити різких рухів? — суворо спитала Маргарита
– А як же кохання? – запитала Вероніка, її голос тремтів, ніби струна гітари, готова порватися. – Я думаю, ніякого кохання і не було, ти просто повелася, … – відповіла подрузі Христина. У Вероніки від почутого аж очі відкрилися і в голові прояснилося
Вероніка сиділа на старій дерев’яній лавці в парку, де золотаве листя падало з дерев,
“Мамо, я поїду в місто, знайду роботу, зароблю гроші, щоб тобі допомогти” – сказала донька Мар’яна. Ольга Іванівна вірила, благословила її. Продала останню корову, щоб дати на дорогу
Ольга Іванівна стояла на порозі старої хати Дмитра, тримаючи в руках маленьку валізу, яка,

You cannot copy content of this page