– Слухай, а може і справді вам би зятька за двері. А що, від нього і так користі ніякої, тільки удвох зі свекрухою зайвий рот годуєте – сказала, цілком серйозним голосом Ніна Андріївна доньці Златі
Злата сиділа за стареньким дерев’яним столом у кухні, де пахло свіжозвареною кавою і ще
Донька замовкла й тихо пішла поруч. Мати не бачила, але Маша плакала. Вдома вона так і не спитала, що Маша хотіла загадати на Новий рік. Це маленьке упущення зараз здавалося важким тягарем
Маша ображалася на матір за те, що та завжди була холодною й відстороненою. Вона
– І це коштувало двісті п’ятдесят тисяч? Та за такі гроші можна було Олі зуби золотом покрити! Ти що, думав, я не дізнаюся?– Маріє Степанівно, зачекайте! – Юрій спробував її зупинити. – Ми можемо все виправити! – Виправити? – теща повернулася, її очі звузилися. – Ох, Юрію, ти ще не знаєш, що я можу зробити. Ти залишишся без цього годинника, без грошей і без спокою. Я тобі обіцяю
Юрій стояв перед вітриною ювелірного магазину, його очі блищали, як діаманти в годиннику, що
Чомусь на матір він не сердився. Навпаки — дякував їй, що привела у світ. Хоч і написала відмову одразу після того, як він з’явився, все одно — дякував
Вікно в лікарняній палаті було відчинене. Зранку його розчинила медсестра. Повітря було чисте, легенько
— Ні, Віро, не вийде. У мене тут і так тісно, ти ж знаєш. До того ж, я не в настрої приймати гостей. Чому ти не попередила? — Мамо, я не гість, я твоя дочка! І я не планувала, що так вийде. Мені просто нема куди йти. Але прихисток Вероніці надала зовсім несподівана людина
Вероніка сиділа в потязі, що мчав із Варшави до Києва, і дивилася у вікно,
– Ці квіти я Любочці відвезу, вона їх так хотіла. Сусідка Валя тільки очима скліпала: – Ти й куди ти їх повезеш?,хіба що на кладовище, Любові Петрівни вже три роки як немає
Василь Іванович стояв посеред свого маленького саду, тримаючи в руках оберемок ніжно-кремових троянд. Їхній
— Я не можу повірити, що він віддав нам цей дім, — сказала вона. — Це так… не схоже на нього. Раніше він ніколи не відпускав того, що вважав своїм.Так у Надії получилося, що колишній чоловік впустив її з новим чоловіком жити у свій новозбудований будинок, а причина була несподіваною
Надія сиділа на широкому підвіконні новозбудованого будинку, тримаючи в руках чашку з трав’яним чаєм.
— Збирай свої речі й іди до нього, раз він такий герой, – випалив чоловік. І вона пішла
Дощ і спогади На виході з метро утворився затор. На вулиці йшов доволі сильний
— Марку, я не можу, — прошепотіла вона так тихо, що мікрофон ледве вловив її слова. — Я думала, що зможу, але… я бачила, як ти дивишся на неї. Христина сама того не знаючи організувала весілля колишнього з його новою дівчиною.Фінал весілля вразив усіх
Христина сиділа за своїм робочим столом у невеликому, але затишному офісі весільної агенції “Мрії
— Галю, ти ще свої огірки маринуєш? — сміялася Марія. — Я вже на п’ятдесят банок пішла, наздоганяй! — Ой, Маріє, кількість — не якість, — огризалася Галя. — Твої огірки, як ганчірка, а мої — хрум-хрум, як у ресторані
У маленькому дачному селищі Світанок, що розкинулося на мальовничих пагорбах біля річки, літо завжди

You cannot copy content of this page