Петро дуже переживав на першому побаченні бо мав дірку в шкарпетці, але як побачив яку їжу Галя їсть руками, його аж попустило

Петро завжди був охайним і ретельно готувався до всіх важливих подій у своєму житті. Ось і цього разу, перед своїм першим побаченням з Галею, він намагався бути максимально уважним до кожної деталі.

Він одягнув нові черевики, виглядав акуратно, і навіть замінив свою улюблену футболку на більш формальну сорочку.

Але коли Петро вже майже був готовий вийти з дому, він раптово помітив: на його улюблених шкарпетках є дірка! Він розглядав її в дзеркалі, і відчув, як починає панікувати.

Адже це перше побачення з Галею — дівчиною, яку він добре знав ще з університету, але ніколи не мав можливості по-справжньому з нею поговорити. Він не міг дозволити собі виглядати неряшливо.

Петро почав нервово перебирати шкарпетки, шукаючи більш підходящий варіант. Однак вони всі мали якісь дрібні дефекти. Одна пара була занадто яскравою для офіційного побачення, інша — надто старою і витертого кольору.

Врешті-решт він запізнювався і вирушив до кафе, де було домовлено зустрітися. Петро почувався розгублено.

Шкарпетки з діркою — це вже не просто дрібниця, це ціла трагедія!

«А що, якщо Галя помітить?» — думав він. А раптом це зіпсує все враження про нього?  Він вирішив діяти максимально спокійно і не показувати свою паніку. Однак як тільки він увійшов до кафе і побачив Галю, усе стало ще складніше.

Галя сиділа в кутку, вишукано одягнена і виглядала дуже привабливо. Вона не помітила Петра одразу, але коли побачила його, усміхнулась.

Її очі загорілися від радості, а серце Петра завмерло на мить. Ось вона, його ідеальна дівчина, і він так хвилюється через якісь дурні шкарпетки.

— Привіт, — сказала Галя, коли Петро підійшов до її столу. — Ти виглядаєш дуже добре!

— Дякую, — відповів Петро, намагаючись виглядати максимально впевнено, хоча відчував, як його руки трохи тремтять. — Ти теж, звісно.

Вони сіли, і Петро не міг не помітити, як вона елегантно тримає свою чашку кави. І навіть не уявляв, що далі відбудеться.

Виявилось, що через деякий час після того, як вони зробили замовлення, стало очевидно: саме тут, на цьому побаченні, почнеться щось непередбачуване, що повністю змінить його відчуття і настрої.

— Ммм, я так люблю шпроти, — сказала Галя, несподівано знизивши голос. — Це моя улюблена закуска. Ти не проти, якщо я їх поїм?

Петро, який вже налаштувався на розмову про фільми і літературу, не зміг приховати здивування. Він не був проти шпротів, але уявити собі, як дівчина їсть їх руками, здалося йому трохи дивним.

— Ой, я навіть не знаю, — сказав він, намагаючись бути ввічливим. — Але якщо це твоє улюблене… звісно, їж.

Галя не звертала уваги на те, як він сприймає її поведінку. Вона взяла шпроти з тарілки, яку її принесли і без будь-якої сором’язливості почала їх їсти руками, з таким апетитом, що Петро навіть не зміг не засміятись.

— О, ти що, не любиш шпроти? — запитала вона, піднявши одну рибину, не помічаючи, як її пальці покриваються жиром.

— Ні, я не проти, — відповів Петро, все ще здивований, але йому вже ставало набагато легше. — Просто я ніколи не бачив дівчину, яка їсть шпроти руками.

Галя сміялася. — Ти знаєш, я завжди так роблю! А чому б і ні? Це ж така смачна рибка! Чесно кажучи, я навіть не уявляю, як можна їх їсти виделкою.

Петро не міг більше стримуватись і теж почав сміятись. Йому стало так легко і приємно. Він забув про дірку на шкарпетці, про своє хвилювання і вже не турбувався, що виглядає не так, як би йому хотілося.

Виявилось, що Галя була зовсім не така, як він собі уявляв. Вона була абсолютно природною і такою, що не намагалася нікого вразити. Її невимушеність і почуття гумору розвіяли всі його сумніви.

— Ти знаєш, я теж іноді їм шпроти руками, — зізнався Петро. — Але я ніколи не думав, що це може бути так весело.

Вони сміялися разом, і ця невелика, але дуже важлива ситуація показала йому, наскільки важливо бути собою і не переживати через дрібниці.

Можливо, на перший погляд це виглядало як незручна ситуація, але саме вона допомогла їм знайти спільну мову. Після цього вони продовжили розмову, і Петро відчув, як кожен момент побачення приносить йому радість.

Це було не просто знайомство, а справжня можливість дізнатися один про одного більше, сміятись разом і навіть виявити спільні інтереси, яких він не очікував.

На завершення вечора, коли вони виходили з кафе, Петро навіть не згадував про свої шкарпетки, бо тепер для нього важливою була не ідеальність зовнішнього вигляду, а відчуття, що вони разом пережили цей момент.

І навіть якщо шкарпетки не були ідеальними, це вже не мало значення. Важливо було те, що Галя була з ним, що вони разом посміялись і що кожна її звичка стала ще однією важливою частиною того, що робило її унікальною.

“Головне — бути справжнім”, — подумав Петро, коли вони прощалися на вулиці. І, здається, саме це він знайшов на своєму першому побаченні з Галею.

Автор: Віра Лісова.

You cannot copy content of this page