Я пішов від першої дружини більше ніж 20 років тому. Намагався підтримувати зв’язок, але нова сім’я займала більшу частину мого часу.
З дружиною розійшлися мирно. На аліменти вона не подавала оскільки, я регулярно виділяв на дитину пристойну суму. На той момент моїй доньці було 10 років. Такий вік в якому вже все можна обговорити, пояснити, але як я не намагався залишити теплі стосунки з донечкою, вона ніяк не йшла мені на зустріч.
Звичайно, ми зустрічалися, але у мене завжди було таке відчуття, що вона підозрює мене в чомусь. Донечка завжди намагалася випитати в мене, чим нова сім’я відрізняється від старої. Чому я вибрав їх і пішов від них. Кілька разів вона запитувала, чи люблю я її, як і раніше. Ну, звичайно, як і раніше, навіть більше, тому що сильно сумував за нею. Вона слухала, але в її погляді я бачив не довіру. З колишньою дружиною стосунки збереглися гарні, хоча я на це й не сподівався. Але ми дорослі й культурні люди, тому все вийшло.
Після появи дитини в новій сім’ї на деякий час мені довелося скоротити кількість зустрічей з донькою, поки малюк трохи не підріс. Але цього часу вистачило моїй старшій доньці, щоб засумніватися в моєму ставленні до неї. Всі мої подальші спроби відновити попередні стосунки не принесли результатів. Я став для неї чужим, але сподівався, що моя дочка виросте і все зрозуміє.
Минуло вже майже 20 років, а вона все так же холодна до мене. Подорослішавши вона так і не змогла зрозуміти мене і пробачити. Зрештою, було б набагато гірше, якби я залишився жити з некоханою жінкою. Навіть з онуками не хоче, щоб я спілкувався. Я все розумію, дитячі образи й все таке, але дитинство вже закінчилося. Вона й сама стала мамою і настав час все зрозуміти.
