— Гроші! Лише гроші! А дружба? Наша дружба для тебе нічого не варта? — кричала Майка. — Ти ж повинна мене підтримувати! Ти маєш мені все пробачати! Тобі ж його повернули. Світлано, ти маєш совість? Мені потрібна твоя допомога, я зараз без роботи. Ну ввійди ж ти в моє положення!
Світлана та Мая вчилися в одному класі. Світлана завжди заздрила яскравій, «модній» дівчинці з сусідньої парти. Спочатку в неї були найпишніші банти, потім — найкоротша спідниця. Вона перша почала фарбуватися, зустрічатися з хлопцями, ходити на дискотеки. Свєтка, «сіра мишка», не розуміла: чому до неї тягнеться така красуня?
Ні, у неї були й інші подруги, але поступово вони відсіялися. Світлана, навіть ставши дорослою, не розуміла, чому так сталося. Вона ніколи не відмовляла у допомозі, завжди всім допомагала. Але однокласники наполегливо не хотіли її помічати, до своєї компанії Світлану не приймали. Зверталися зрідка, отримували те, що їм потрібно, і знову довго ігнорували.
Понеділок закінчився погано:
— Поліцію викличу, — погрожувала Антоніна Павлівна, — хто взяв? Негайно зізнавайтеся!
Світлана нервувала: вона спізнювалася на репетицію, а розслідування затягувалося. Дівчина з дитинства займалася бальними танцями, і ось-ось мав бути конкурс. Це тренування було важливим, спізнюватися не можна було.
— Не хочете по-хорошому? — сердилася вчителька. — Тоді я директора кличу!
Альона й Віра, які разом із Маєю та Світланою чергували того дня в роздягальні, постійно про щось перешіптувалися. Класна керівниця це помітила й суворо запитала:
— Ви про що шепотілися? Говоріть уголос, при всіх!
— Ні, Ірино Тимофіївно, не знаємо. Просто… Хлопці, скажіть їй самі!
Ірина Тимофіївна з’ясувала, що в багатьох пропали кишенькові гроші. Поскаржилася їй лише одна дівчинка, а виявилося, що постраждали від рук невідомого злодія майже половина класу. Гроші пропали в усіх, хто залишив їх у куртках. Хтось із хлопчаків кинув:
— Та Свєтка це… Вона з нас найбідніша.
Світлана була приголомшена. Адже вона ніколи й нитки чужої не взяла! Так, батьки дівчини великих грошей не заробляли, на пошиття бальної сукні для майбутнього конкурсу її мама відкладала гроші з трьох зарплат, але до крадіжки вона ніколи не опускалася! Світлана спробувала виправдатися, але її ніхто не слухав. Від образи Світлана розридалася. І ніхто, крім Маї, її не втішав.
А потім прийшли завуч, директор і змусили вивернути кишені. У Світлани знайшли відносно велику суму. Вона пояснювала, що це дала мама, щоб частково оплатити пошиття бальної сукні. Але їй ніхто не повірив. Ірина Тимофіївна вимагала віддати те, що взяла. Спочатку умовляла, потім взялася погрожувати:
— Тебе на облік у дитячу кімнату поставлять! — репетував директор. — Це ж треба! У зразково-показовому навчальному закладі процвітає крадіжка! Ти маєш совість?!
Викликали матір Світлани. Її змусили згадати, скільки вона видала. Сума зійшлася, але ніхто ні перед Світланою, ні перед її мамою не вибачився. Та й на змагання з партнером поїхала конкурентка — зірваний генеральний прогон не пробачили.
Через два тижні трапилася нова напасть: в однокласника пропав модний гаджет. Тоді в усіх були кнопкові телефони, але на уроках ними користуватися не дозволяли. Вчителі вимагали, щоб діти ховали їх у рюкзаки. А Василеві, однокласникові, першому на день народження подарували смартфон.
Усі зійшлися навколо його парти, розглядаючи новий гаджет. Світлана вирішила визначитися — у батьків уже був подібний телефон, тому вона почала показувати, як користуватися: як налаштувати календар, змінити мелодію, встановити будильник. За п’ять хвилин наглядати за маніпуляціями набридло навіть іменинникові, і Світлана залишилася з дорогою річчю наодинці. Побігши, Васько попросив закінчити налаштування до кінця перерви.
Біля дверей Світлану чекала вірна подруга. Періодично Мая підходила, питала, «ну скоро», але не втікала.
Світлана закінчила налаштування, разом із Маєю дістала рюкзак Васі. Смарт засунули в найнепомітнішу кишеню й побігли в буфет. У класі нікого не залишилося. А коли всі почали збиратися додому, телефона на місці не виявилося.
Звичайно ж, подумали на Світлану. Вона плакала, доводила, що не брала. Але її захищала лише Мая. Навіть коли «злодійку» змусили сісти в центрі класу, саму, до приходу батьків — її й Василевих, Мая сміливо підійшла, обняла її й присіла поруч.
А потім прийшли батьки Васі, набрали номер, і дзвінок роздався з-під парти, де сиділи дівчата. Даремно Світлана клялася, що, коли туди пересіла, ящик був порожнім. У цю дивну історію не повірила навіть мама. Вдома відбулася неприємна розмова, і її перевели в іншу школу.
Навчання в англійському класі й танці забирали багато часу. Подруги тепер бачилися рідко, переважно лише тоді, коли перетиналися на вулиці. Світлана лише недавно зрозуміла, що після спільних посиденьок чи прогулянок у парку в неї періодично пропадав дріб’язок.
Якось вона навіть сіла в автобус, будучи впевненою, що гроші в неї є. А дріб’язку не виявилося. Адже копійки ж були! На Маю Світлана не подумала, вирішила, що загубила. Водій і не став зв’язуватися з переляканою дівчинкою зі сльозами на очах. Махнув рукою:
— Ех ти, … Віддаси наступного разу. Ти ж щодня зі мною їздиш.
Підготовка до вступу до інституту й зовсім позбавила Світлану спілкування з єдиною подругою. Мая періодично приходила додому до Світлани, дівчата разом пили чай або допомагали одна одній із навчанням. Зараз уже не пригадати, чи були пов’язані її візити із зникненням речей. Начебто, мама щось шукала. То нові парфуми, то заколки, то гроші, відкладені на миття під’їзду.
А в транспорті й під час прогулянок містом Світлана, навчена гірким досвідом, дріб’язку в кишенях уже не тримала – придбала гарний гаманець. Правда, було відчуття, що там періодично трохи менше грошей, ніж вона думала, але ж вона не перераховувала решту.
Зате після того, як вступила до інституту, на всі вечірки, які однокурсники влаштовували в гуртожитку, з собою запрошувала Маю. Присвятивши весь свій вільний час заняттям англійською та танцями, Світлана ніяк не могла знайти нових подруг і зблизитися з однокурсницями. Спілкувалися, звичайно, але особливо не дружили.
Мая вміла знайомитися, мала гострий язик, подобалася хлопцям. Навіть кавалером обзавелася. А на пропажу заколок чи біжутерії ніхто не звертав уваги. Жили легко, гостей завжди було багато, і щось могло загубитися. Тим більше, що пару разів пропажі знаходилися.
Коли Світлана вчилася вже на третьому курсі, вирішила запросити всю групу до себе додому зустрічати Новий рік. Батьки не заперечували. Незважаючи на те, що ніхто не заперечував, щоб вони залишилися, вони пішли в гості. Навіть не допомогли підготуватися. Мама сказала настановливо Світлані:
— Дорослі вже й без нас впораєтеся. Тільки я тебе прошу: нехай усе буде цивілізовано! Щоб ніяких дебошів! Поясни друзям, що шуміти не можна.
Дівчата зібралися раніше, наготували багато смачного. Звичайно ж, була присутня й Мая, яка одразу ж з усіма познайомилася. Було чудово. Перше «доросле» свято для домашньої дівчини здалося «справжнім балом». Випивки, на подив Світлани, було не так багато. Танцювали, веселилися й навіть уникли конфлікту з сусідами, чого вона дуже боялася. Батькам на Світлану та її друзів ніхто не поскаржився.
Звичайно ж, Мая була постійно поруч. За нею вже серйозно доглядав хлопець із потоку, який теж прийшов з парою приятелів. Мая допомогла Світлані навести лад й пішла останньою.
А потім батьки повернулися й виявили пропажу серйозної суми. Гроші лежали серед книг у спальні, куди Світлана пустила переодягнутися й підфарбуватися дівчат.
— Світлано, ми з батьком півроку відкладали на відпустку! Куди поділися гроші? Хто заходив до нас у спальню?
— Однокласниці, — бекала Світлана, — тільки в цій кімнаті велике дзеркало. Мам, хто взяв? Я розуму не прикладу! Адже ніхто не знав, що в книгах заощадження зберігаються. Мам, що робити?
Поліцію батьки Світлани викликати не стали, із втратою постаралися змиритися. Світлана подумала, що це хтось із однокурсниць — адже Мая бувала в гостях і раніше.
— Та цього не може бути! Не могла Майка. Вона ж подруга моя… Це точно хтось із сторонніх. Спробую обережно розпитати. Може, зізнається хто.
Світлана спробувала обережно поговорити з дівчатами, запитала, хто листав книги. Спочатку натрапила на нерозуміння й вирішила пояснитися відкрито. Стало ще гірше. Від неї всі відвернулися, а вона подумала, що змовилися й не хочуть зізнаватися.
Більше інститутських подруг у Світлани не було. На лекціях і семінарах сиділа в повній самоті й навіть на практиці в гуртожитку при підприємстві спала одна в кімнаті, хоча місця всім не вистачало. Дівчата були готові ділити одне ліжко на двох, але не розмовляти з нею. Миритися й пояснюватися ніхто не збирався. До того ж згадали про пропажі в гуртожитку й вирішили, що Світлана просто «переводить стрілки» — пару разів на вечірках, де були присутні Світлана з Маєю, пропадали різні дрібниці. І знову Мая була поруч:
— Та не переживай ти, — говорила вона Світлані, — нехай базікають. Головне, ти про себе правду знаєш. Ну їх, пліткарів, до біса!
На п’ятому курсі Світлана зустріла Олексія – найкращого, гарного й коханого – і забула про все. Після трьох місяців прогулянок і сором’язливих поцілунків вона отримала від Льошки пропозицію. Ні, не руки й серця, а познайомитися з його батьками, які мешкали в іншому місті. Світлана злякалася:
— Льош, незручно якось… Ми ж так мало знайомі. Можна я подругу з собою візьму?
— Ех ти, боягузко, — розсміявся Олексій, — бери, раз одна боїшся. Всі разом поїдемо. Я квитки на поїзд куплю.
Без пригод доїхати не вдалося. Сусід по плацкарту втратив гаманець, звинуватив дівчат у крадіжці. Адже не бабуся ж сусідка витягла? Викликали начальника поїзда, ледь не зняли на одній із зупинок. А потім портмоне знайшлося в ящику під полицею, і гроші не пропали. Щось бурчала бабуся-сусідка, мовляв, у неї саме зникла сума, відкладена на таксі, але її вже не слухали. Триста гривень після «майже втрати» тридцяти тисяч – це хіба гроші?
І знову Світлана ніяк не пов’язала зникнення коштів із присутністю Маї. Дівчина свято вірила, що стався — просто збіг обставин, що гаманець випав сам і неймовірним чином опинився під нижньою полицею.
Світлана познайомилася з майбутньою свекрухою, трохи посиділа за столом і навіть не стала вечеряти. Попросила показати її кімнату:
— Світланко, ти що, захворіла? — заметушилася мати Олексія.
— Втомилася чогось, — слабо посміхнулася Світлана, — відпочину трохи, якщо дозволите.
— Звичайно-звичайно, Світланко. Іди відпочивай. Олексію, проведи її, будь ласка.
Світлана дійшла до відведеної їй кімнати, впала головою на подушку й заснула.
Вранці Світлана прокинулася від скандалу. Що сталося, одразу не зрозуміла. Вийшла в коридор, але Олексій тут же завернув її назад.
— Лягай, Світланко. Ти вся гориш! Маму я зараз попрошу, вона ліки дасть тобі.
Мама Олексія доглядала два дні за Світланою, як за дочкою. Дівчина постійно дивувалася, чому Мая не заходить у кімнату. У свого коханого питала, але Льоша промовчав. Через три дні, прийшовши до тями, вона подзвонила подрузі й у відповідь отримала смс:
«Зраднице».
Світлана не зрозуміла, що сталося. Батьки, та й сам Льоша відмовчувалися. Сказали лише, що Мая поспіхом поїхала. Світлана вирішила, що поговорить із подругою після повернення до рідного міста. Два тижні промайнули непомітно. Світлана познайомилася з усіма друзями Олексія. Разом гуляли містом, оглядали пам’ятки, вечеряли в кафе. В останній день перед від’їздом, на сімейному обіді, Олексій зробив Світлані пропозицію й подарував каблучку з невеликим каменем.
У ювелірних виробах вона не розумілася. Раділа б навіть і біжутерії — адже головне статус! Вона тепер наречена! Майбутня свекруха повідомила вартість подарунка й віддала чек із рук у руки, щоб дівчина розуміла, наскільки її цінують. Виявляється, якщо чоловік серйозно ставиться до обраниці, то й готовий у неї вкладатися. Із таким підходом раніше Світлана не зіштовхувалася й тому відчула себе незручно. Але каблучку наділа на середній палець, пообіцявши не знімати, як і просила Льошина мама.
Після приїзду одразу зустрітися з Маєю не вийшло. Льоша сказав, що їм потрібно жити разом, тому спочатку шукали квартиру, потім перевозили речі. Вже пізніше, тижні через два, Світлана зустрілася з Маєю. Та й розповіла, як несправедливо й підло вчинили з нею майбутні родичі Світлани.
— Я тобі, Світлано, не заздрю, — хитала головою Мая, — ти собі навіть не уявляєш, із ким ти зв’язуєшся. У Льоші твого мати зовсім неадекватна. Що вона мені тоді влаштувала!
— Що? — не зрозуміла Світлана.
— Зараз розповім. Сиділи ми, значить, на кухні всі разом. Спочатку спокійно, усе було добре. Мати Олексія пляшку з холодильника дістала, ми випили трохи й десь о дванадцятій ночі вирішили розходитися. Я в душ пішла й кімнати переплутала! Уявляєш, не в ту спальню зайшла! Дивлюсь, на столику туалетному косметика французька стоїть, та, яку постійно по телевізору рекламують, шалені гроші коштує. Мені цікаво стало, я підійшла, баночку крему в руки взяла й стою, розглядаю. Тут вривається мати Льошки твого. Як почала кричати! Каже, що я в її речах риюся, що я без дозволу скриньку якусь чіпаю. А я на скриньку навіть уваги не звернула, мене косметика привабила! Загалом, вона мені наказала одягатися й їхати. Таксі навіть викликала! Я, не уявляєш, що я тоді пережила одна в чужому місті.
— Який жах, — щиро співчувала подрузі Світлана, — треба ж, а на мене Ольга Степанівна справила гарне враження. Я ж захворіла, два дні з температурою пролежала. Вона за мною доглядала, мало не з ложечки годувала!
— Дволика, — приклеїла ярлик Мая, — ну гаразд, це минула справа. Розказуй, що в тебе нового.
Світлана зі скриньки дістала каблучку. Подарунок майбутнього чоловіка вона поки що знімала вночі. Льоша трохи не вгадав із розміром — кільце їй було велике. Щоб не загубити, Світлана вночі ховала дорогоцінність у музичну шкатулку.
— Льошка мені пропозицію зробив. Ми з ним через два місяці одружимося.
— Ох ти, — здивувалася Мая, — ну, вітаю. Дай-но каблучку подивитися? Камінець справжній?
Світлана простягнула Маї каблучку. Тут задзвонив телефон — Олексій сказав, що скоро буде. Мая швидко заспішила, після того, що сталося, бачитися з молодим чоловіком своєї подруги їй і не хотілося. Світлана провела Майю, взялася за вечерю. Про каблучку вона забула, вирішила, що подруга поклала її на місце.
Каблучка пропала, зникла із закритої музичної скриньки. Світлана обшукала всі кути, перетрусила ліжко. Довго й болісно згадувала, коли востаннє діставала подарунок. Можливо, переклала, коли хвалилася Маї? Та довго вертіла в руках, дивилася камінь на світло, дряпала ним дзеркало. І куди потім поділася?
Подруга клялася:
— Я тобі віддала із рук у руки. Світлано, ти що, забула? Давай під ліжком подивимося?
Мая допомагала шукати колечко. Світлану вона заспокоювала, говорила, що пропажа обов’язково знайдеться. Але час йшов, пропажа так і не виявилася. І Льоша став задавати питання:
— Ти каблучку чому не носиш?
Світлана зніяковіла. Що ж робити? Зізнатися в тому, що його загубила? Трохи помучившись, усе ж таки зізналася. Найбільше Світлану здивувала реакція Олексія. Він не скандив, не лаявся, просто трохи відсторонився, щось у їхніх стосунках надломилося. А через тиждень прийшов і сказав:
— Забери каблучку в ломбарді на Радянській, я вже оплатив. Могла б і сказати, що потрібні гроші. Принесеш, і тоді поговоримо.
Світлана остовпіла:
— Я нікуди нічого не відносила! Льошику, я тобі клянуся! Звідки ти взагалі дізнався, що каблучка в ломбарді?
— Не полінувався й обійшов найближчі. Світлано, я не хочу більше це обговорювати. Досить з мене твого брехні.
Нічого не розуміючи, Світлана пішла до ломбарду й там побачила Маю, яка перераховувала купюри біля каси. Дівчина стояла спиною і пережартовувалася з продавцем, який розповідав їй про дивного відвідувача.
— Побачив каблучку, почервонів, поблід, заплатив гроші, але забирати не став. Сказав, передаси господині. Вам, правильно?
— Так, мені. Це мій коханий. Ми з ним посварилися, я з люті каблучку вам і принесла. А от тепер помирилися.
Тепер Світлані усе стало зрозуміло. Тепер у неї в голові пазл склався. Мая — злодійка! І в однокласників, і в однокурсників крала вона. І гроші, які батьки Світлани відкладали на відпустку, теж вкрала вона. Мая її не бачила. Світлана рішучим кроком попрямувала до віконця й, грубо штовхнувши подругу, заявила:
— Ні, каблучку видайте, будь ласка, мені. Ось розписка. І ще в мене до вас буде одна прохання: викличте, будь ласка, поліцію. Ось ця безсовісна особа каблучку в мене вкрала й у ваш ломбард її здала.
Мая, яка не очікувала появи Світлвни, здригнулася й витріщилася на неї:
— А ти тут що робиш? Світлвно, яка поліція? Навіщо? Я й поняття не маю, як ця каблучка опинилося в ломбарді? Ходім, поговоримо?
Світлана промовчала, а експерт обурилася:
— Та ні, дозвольте! Як це ви ніякого відношення до ціжї каблучки не маєте? Ви її принесли, я його за паспортом вашим прийняв. Та в мене камера все записує! Дівчино, а в вас є підтвердження власності? Можете довести, що каблучка дійсно вам належить?
— Звичайно, — кивнула Світлана, яка не звертала уваги на Маю, що тягнула її за рукав, — у мене й бірка є, і сертифікат. Купував її мій наречений, він і чеки покаже.
Поліцію викликали, Мая ганебно втекла. Світлана подзвонила Льоші й попросила його приїхати. Тоді-то хлопець і дізнався правду:
— Світлано, ти прости мене за ці дурні підозри, — каявся він, — я не здогадався розпитати співробітника ломбарду. Був упевнений, що це ти каблучку здала. Сам себе накрутив, подумав, що стосунки тобі наші не потрібні. А виявилося, що це Майка прикрасу стащила…
Почате Світлана довела до кінця. Миритися з учинком колишньої близької подруги вона не стала, справу довела до суду. Мая їй кілька разів дзвонила: спочатку давила на жалість, потім погрожувала. Але умовний термін усе ж отримала. Після суду шляхи подруг розійшлися — Мая зникла з життя Світлани. Весілля зіграли, Льоша й Світла живуть разом.
