У мого знайомого Андрія два сина – Олександр і Євген. Ми з Андрієм були дуже дружні, разом росли. Андрій вже стара людина і часто хворів. Сини в усьому допомагали, не в чому не відмовляли. Молодший син – Женя одружився і поїхав з молодою дружиною жити в інше місто. Старшій – Олександр, теж одружився і жив з молодою дружиною у своїх батьків.
Але прийшов час і батька не стало. Тоді Саша почав умовляти матір, підписати довіреність на комунальні послуги, мовляв хворієш, чого будеш ходити по конторам, сам платити за комуналку буду. Мати підписала всі документи. І начебто все добре, молодець синок, платить завжди вчасно, ніколи не пропускає виплати, завжди, все до копієчки віддає.
Але минуло років сім вісім, Олександр почав вимагати, всю квартиру в своє користування, мовляв, я тут законний господар. Як же так подумала мати, але син показав документи, підписані нею в здоровому глузді і твердій пам’яті. Виявляється, мати підписала не довіреність на оплату комунальних послуг, а дарчу синок підсунув.
Звичайно ж мати почала судитися з сином. Вона подала позов, що син, отримав дарчу за допомогою обману. Після першого засідання, Олександр став побоюватися, що може програти суд і став наполягати, на тому, що мати була при здоровому глузді і твердій пам’яті, як доказ, він приніс документи, підписані нею. На додачу, надав квитанції про оплату комунальних послуг, як власника.
Бідна жінка, могла в будь-який момент залишитися на вулиці. Зібралися всі родичі, щоб переконати Сашу, не виганяв матір, але він уперся і стояв на своєму, моє житло, я тут господар і все тут.
Після кількох засідань Олександр виграв суд. Після суду, син вигнав матір, викинувши її речі в під’їзд. Вона поїхала жити в село, в старий батьківський будинок.
Піч в цьому будинку була напівзруйнована, а до колодязя з водою було далеко, а носити важко, не молода вже. Молодший син Женя, дізнавшись про біду, що трапилася з матір’ю, все кинув і приїхав разом з сім’єю, до неї в село.
