Роман зі Світланою вчилися в одній академії і в одній групі. Зустрічатися стали на другому курсі і закінчення інституту не стали чекати. В кінці другого курсу зіграли весілля.
Роман був із забезпеченої сім’ї. Тато – підприємець, квартира на шість кімнат в центрі міста. У квартирі шкіряні дивани, меблі зі справжнього дуба, паркет, дизайнерські штори на вікнах і т.д.
Світлана з сім’ї вихователя дитячого садка і простого будівельника. Двокімнатна квартира з меблями з IKEA, свіжий ремонт без всякого випендрьожа і все.
Весілля було в ресторані, оплачували батьки святкування навпіл. Тато нареченої взяв у банку кредит з цієї нагоди.
Гостей було багато, більше сотні. Родичі, друзі, добрі знайомі вітали молодих щиро, бажали всього багато, дарували конверти.
Веселилися від душі. Столи ломилися від різноманітності страв.
Після весілля молоді, радісні і щасливі, стали розкривати конверти. Суми були різні. Деякі конверти були підписані, але більша частина анонімні. Три конверта виявилися порожніми, в одному була тисячна купюра, а ще в одному 50 гривень.
У Романа і Свєти щелепи відвисли, коли вони побачили ці конверти.
– І у кого вистачило нахабства подарувати такі конверти? – міркувала вголос Світлана.
– Але точно не у моїх родичів! – Впевнено сказав Роман і додав: – У нас всі родичі заможні!
– Ти вважаєш, що мої рідні на таке здатні? – Оббразилася Свєта. – Хочеш сказати, що вони жебраки?
– Не хочу сказати, але за своїх я ручаюсь. А ви запросили колгоспників і сподівалися, що вони хороші суми подарують! – впевнено сказав Роман.
– Ось як раз колгоспники порожніх конвертів не покладуть, а твої підприємці за копійку вдавляться! – майже крикнула Світлана і жбурнула в новоспеченого чоловіка порожні конверти.
Вони ще довго намагалися зрозуміти, хто їм таку свиню підклав, звинувачували то одних родичів, то інших, то друзів підозрювали.
Душили і сльози, і образа, і сором. Вони сварилися – мирилися. До ранку трохи заспокоїлися, але, як то кажуть, осад залишився.
