fbpx

Після закінчення школи, я спробувала поступити в аграрний університет. А куда інакше, якщо я виросла в теплиці серед помідор, огірків, та сільських хлопців, які пасли худобу. Мій вуйко оплатити навчання

У кожного дитинство складається по-різному. Але доля буває прихильно до маленької людини. В кожної людини, дитинство протікає по-різному. І воно не залежить від достатку сім’ї.

Розповідь піде про таку маленьку дівчинку, Аню. З її батьками склалася неприємна ситуація, вони уже на небі. І мене соціальні служби відправили до брата мами, вуйка Ігоря.

Вуйко Ігор послав по мене машину до дитячого будинку, де я  тимчасово перебувала. Приїхавши на місце, я  вийшла з машини, побачила великий будинок, з красивим подвір’ям, цвітучими клумбами, кущі були дуже гарно обрізані у фігурки. Я побачила великий балкон де стояв мій вуйко, покурюючи і пив щось з стакану.

Глянув на мене з гори, вуйко Ігор крикнув:

– Проходи Аня в дім я зараз спущуся до тебе.

Його голос, був схожий на кроки, що випробовують міцність льоду. Я себе відчула мурашкою, серед великанів, стало страшно і не пособі.

Він провів мене через великий зал будинку, до моєї кімнати. Кімната була велика, на другому поверсі, з великим ліжком, світла з видом на маленькі теплиці, де поралися працівники мого вуйка.

Строго сказав відпочивай, зараз до тебе прийде Марійка, яка допоможе тобі розібрати речі, і наглядати буде за тобою. Завтра обговоримо умови проживання в цьому будинку.

Прийшла Марійка, познайомилися, щоб я відпочивала, завтра усе зробимо. Вона хороша, як з часом вияснилося вона дочка кухарки, зараз вчиться, і працює півдня.

На другий день, мене покликав вуйко Ігор, що я буду ходити в їхню місцеву школу, раз у тиждень він мені буде давати кишенькові кошти. Як я їх буду витрачати це мій клопіт. Хоч усі зараз, хоч розтягнути на цілий тиждень. Якщо щось потрібно купити з одягу щоб я зверталася до Марійки, до нього звертатися з великими проблемами, він занятий, і немає можливості слухати мої забаганки.

Скажу я вам так, проживши рік в цьому будинку, я нічому не потребувала, одягнута, завжди було, що поїсти і смачно. Баба Валя (кухарка), завжди готувала смачно, питала мене, які я люблю тортики. Єдиного чого мені не вистачало -любові. Вуйко Ігор до мене ставився холодно і зверхньо. Навіть коли я підбігала до нього, він завжди хмурився, відповідав « мені ніколи».

Мій цікавий, любопитний носик, почав знайомитися з будинком.

У вуйка Ігоря був свій бізнес, на 5 гектарах розміщалися теплиці з городиною. І Марійка мене познайомила з робітниками.

Це виявилися сусіди з нашого села, дуже привітні, я почала дружити з їхніми дітьми. Ми класно проводили дозвілля разом.

Про свої збитки я вам розкажу  іншим разом.

Мій вуйко дітей немає, розведений. У весь свій час присвячує своєму бізнесу. Я великих клопотів йому не створювала.

Після закінчення школи, я спробувала поступити в аграрний університет. А куда інакше, якщо я виросла в теплиці серед помідор, огірків, та сільських хлопців, які пасли худобу. Мій вуйко согласився оплатити навчання.

Після шість років навчання я уже помагала йому управляти його бізнесом, інших родичів у нього не було. Та він взагалі замкнутий чоловік. Доля посміхнулася та поблагословила мене в дорогу.

Історію написала, Вікторія Соняшник спеціально для osoblyva.сom

Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту. Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.

Фото, Олександри. 2023 р.

You cannot copy content of this page