Цього року ми з чоловіком вирішили поїхати на свята в Карпати. Разом ми вже 25 років, срібне весілля не святкували, то ж наші діти наполягли, щоб ми зробили собі такий гарний подарунок. Отож, ми поїхали в Буковель, можна ж врешті-решт, хоч раз зробити собі такий подарунок. Та й живемо ми недалеко, всього за 70 кілометрів. Не можу сказати, що все життя ми з чоловіком дуже добре жили, але і серйозних непорозумінь між нами не було. Жили не дуже багато, але більше, ніж на день, старалися не розлучатися.
І от на курорті я зустріла Світлану, свою давню подругу з нашого села. Нашою зустріччю я була вельми здивована, бо вона вже років десять була на заробітках в Італії. І про те, що вона вже приїхала, ніхто не знав. Правда, рідні чекали її вдома, бо через два тижні у її сина весілля. Виявляється, вона швидше приїхала і нікому про це не повідомила.
Я думала, що давня подруга зрадіє, побачивши мене, але нашій зустрічі вона була не дуже рада. Привіталася, сказала, що приїхала на кілька днів відпочити, бідкалася, що поспішає, і кудись побігла. Ми з чоловіком лише здивовано переглянулися. Однак, треба було визнати, що вигляд у Світлани був приголомшливим. Ми з нею ровесниці, але виглядала вона на років 10 молодшою за мене. Невже робота в Італії так пішла їй на користь? А ще кажуть, що наші жінки там важко працюють.
Коли вона їхала в Італію, виглядала зовсім по-іншому – втомлена і спрацьована, змушена обставинами покидати рідну домівку. Син хворів, потрібні були гроші, а чоловік, крім оковитої, нічого не бачив. Наважилася, поїхала до куми в Рим. Думала, на два-три роки, а вийшло вже на 10. Приїжджала рідко, всього кілька разів. Все грошей шкодувала, думала, як би більше заробити. А за сином бабуся дивилася, мама Світлани.
Син виріс, вже й одружується. Мами не стало два роки тому. Чоловік і далі в полоні оковитої. А Світлана нарешті приїхала додому, щоб синові по-людськи весілля зробити, не дарма ж вона в Італії стільки років гарує. Поведінка її здалася мені дивною, але я все зрозуміла пізніше. На наступний день я побачила Світлану в компанії красивогоо італійця, років на 10-15 старшого від неї. Вони гуляли на вулиці і наче два підлітка трималися за руки. Тепер все стало на свої місця – в Італії вона має чоловіка. В село вона його не привезе, от і приїхала сюди, в Карпати.
Музики весело вигравали на весіллі в Світлани сина. В модному одязі і з гарною зачіскоюСвітлана йшла з весільною процесією, вела молодят до шлюбу. Жіночки мимоволі перешіптувалися – ох, яка краля приїхала. І весілля синові зробила гідне, і в подарунок квартиру однокімнатну в місті купила. Син щасливий, свати не могли натішитися щедрою італійською свахою.
І лише Іванові, чоловікові Світлани, чомусь весело не було. В день весілля сина він був тверезий. То ж тверезо оцінив ситуацію: син через кілька днів піде жити з молодою дружиною в свою квартиру, тещі не стало, а його Світланка вже давно не його. Поїде в свою Італію і навіть не згадає про нього. А він і сам винен, бо що бачила дружина біля нього, крім злиднів?
Фото ілюстративне спеціально для osoblyva.com
