Коли одружились, то вирішили що будем жити окремо від батьків. Напочатку винаймали квартиру а згодом, придбали власну. Все у нас було налагоджено. Діти наші виросли і тепер проживають окремо зі своїми сім’ями. А ми, залишившись удвох, вирішили забрати до себе маму чоловіка.
Останнім часом вона почала часто скаржитися, що їй дуже самотньо одній вечорами в її великій квартирі. У мене з нею ніколи особливо не було конфліктів, тому я, поза всяким сумнівом, погодилася на спільне з нею проживання.
Спочатку все було нормально. Ми обидві відразу якось розділили між собою всі обов’язки по дому. Взаємоповага і взаєморозуміння, як мені тоді здавалося, стало на чолі наших відносин.
Завдяки такому розподілу домашньої праці, у мене з’явилася можливість приділяти щовечора трохи часу на своє хобі. Я змогла потихеньку повернутися до шиття на замовлення. Нехай воно приносить не так багато грошей, як хотілося б, але все одно гарна підмога в наш сімейний бюджет.
У розумінні і спокої ми прожили кілька років. За цей період часу я набрала невелику базу клієнтів, які забезпечували мене постійною наявністю замовлень. Для свекрухи я теж пошила кілька речей, які вона із задоволенням носить і зараз.
Але останнім часом я почала помічати, що вона стала ухилятися від своїх обов’язків. Причому не відкрито, а так приховано. Повертаючись ввечері додому, я планую обсяг роботи, з огляду на час, який я витрачу на виконання домашніх обов’язків. А свекруха, обіцяючи все своє зробити, просто підставляє мене.
Мені не важко, але я ж даю людям обіцянку виконати замовлення за певний термін. А тут виходить, що я не можу встигнути його зробити. Поки я дороблю всю робору свекрухи, то проходить основна кількість часу, призначена на додаткову роботу. Ось і виходить, що я не виконую свої зобов’язання перед замовницями.
Зі свекрухою я кілька разів акуратно починала розмову з цього приводу. Але вона тільки мило посміхається і стверджує, що намагається все встигати робити. Я зрозуміла, що їй тяжко вона старша людина і спробувала звільнити її від цих клопотів, але вона на мене образилась.
Мені стало не по собі. Я відчула себе так, немов іграшку забираю у дитини. Вона тиждень ходила, ображаючись на мене. Постійно скаржилася синові, що я її утискаю. Він же, в свою чергу, здивованим поглядом дивився на мене, ніби кажучи: «Чого це раптом вирішила робити всю роботу за неї?».
Можна було б, звичайно, все пояснювати, але це просто стало б системою. Та й значущості такої немає в цій ситуації. Але свекруха знову береться за своє. Вона прикидається хворою і нещасною, але потім раптом чудом одужує і все з нею добре.
Я вже не сподіваюся на неї, і розраховую тільки на себе. Як наслідок, впала моя продуктивність в шитті, і деякі клієнти відмовилися від моїх послуг. Побачивши, що клієнтів стало менше, вона починає знову все встигати робити і нічого не забувати.
Якийсь замкнутий круг. Може вона, таким чином, намагається привернути до себе увагу? Так вона нею не обділена. Ми кожні вихідні разом гуляємо і багато часу проводимо в спілкуванні.
Тепер, коли вона знову все робить, я подумую про набір додаткових клієнтів. А раптом вона знову почне свою гру?
Фото pixabay.com
