Текст підготовлено спеціально для сайту osoblyva
Подарувала сваха молодятам нашим квартиру на весілля, хоч і в спальному районі, але в новому будинку, простору, з ремонтом. а вже за місяць телефонує мені і каже:
– Хоч ти їм скажи! Своє-то краще, ніж у чужих людей кут знімати і гроші невідомо кому віддавати! – дзвонить мені Людмила.
– Не потрібна нам ця квартира, ми краще орендувати будемо! – в один голос просять переказати Людмилі дочка з зятем.
І все через мене. Між собою не спілкуються, образився всі. Людмила – за те, що діти у подарованій квартирі жити відмовились. Діти – за те, що Людмила до них лізе постійно. Подарована-то квартира подарована, але на словах: «Живіть, діти!». Офіційна господиня – сваха, переоформляти нічого не стала, сказала: «А раптом розлучення?»
Але Юля з Максимом і тому були раді, стали до переїзду готуватися, пораділи, що оренду платити більше не доведеться. Речі перевезли, біля під’їзду вивантажили, піднімати почали. І сюрприз – Людмила під’їхала, щоб допомогти. А сама руки в боки і вказівки почала роздавати:
– Диван не займайте, він нормальний. Не знаю, куди ліжко поставите, забираєте, немає місця для нього тут! Я білизну привезла. Юль, квартиру з нею спочатку помити треба. Прибрали б спершу. підготували б все спочатку, а потім вже речі перевозили. Усе не як у людей.
Діти довго думати не стали – в той же момент ключі віддали, речі назад завантажили і повернулися в орендовану квартиру, ледве-ледве господиню умовивши договір з ними продовжити. А сваха так і залишилася там, в квартирі, зі старим диваном і пляшкою «Білизни».
– Знаєш, мамо, не треба нам таких подарунків. Якщо вже ми ще навіть там жити не почали, а Людмила Анатоліївна вже так господарювати і вказувати почала, то що далі б було? Ми краще самі. Назбираємо-кредит візьмемо, зате самі собі господарі, – підсумувала дочка свою розповідь про спробу заїхати в «подаровану» квартиру.
Людмила образилася: погордували молоді. А вона від серця відірвала, квартирантів вигнала, ключі з пошаною на весіллі при всьому чесному народі піднесла. – Як тепер людям в очі дивитися? Що скаже? «Подарувала, та недодарувала! Раз молодята в орендованій продовжують!» Нехай назад їдуть! – гнівається Людмила.
Юля з Максимом вперлися рогом: була б їх квартира – ніхто б не прийшов і не почав командувати. Так нехай навіть на словах їх – все одно нічого лізти, самі розберуться. А зараз вже все, їм одного разу вистачило, не треба їм більше ніяких квартир в дар.
ТеперЛюдмила на принцип пішла: дітей квартира і крапка! І не її справа, що вони там не живуть. Пустує житлоплоща, а борги накопичуються. Показники лічильників ніхто не передає, нараховують за нормативами.
– Мамо, Людмила Анатоліївна вимагає, щоб ми квартплату платили. Як до неї достукатися, що ми не зобов’язані? Так у нас навіть ключів немає! – прийшла радитися Юля.
– Візьми чоловіка, поїдьте з ним до Людмили, поговоріть.
З’їздили. І аргументом з відсутністю ключів скористалися. Розмови не вийшло: свати їм в руки платіжки пхали, та оплати вимагала. Ще більше всі посварилися. Діти додому повернулися, так до них увечері кур’єр приїхав, ключі від «подарованої» квартири привіз.
– Ну не хочуть молоді в ній жити. Здай ти її! – запропонувала я Людмилі.
– Ні! Їх квартира – нехай самі і здають. Мені головне, щоб вчасно платили за світло та інше.
– Ох, Люд, дурницями займаєшся. Накопичиться заборгованість, з тебе питати будуть, ще пені нарахують. Квартира-то на тебе оформлена. Ти не гарячкуй, заспокойся. Треба буде – самі попросять: «Так і так, пустіть пожити, будь ласка». До чого все ускладнювати? – але з моєї промови свати почула одне: що квартира на неї оформлена.
– О, так ви з Юлею заодно? Це в чуже вона йти не хоче, а в своє піде? Не вийде! Не буду нічого нікому відписувати! – розсердилася сваха, хоча ніхто про таке навіть не просив. Зрозуміло, що розмовляти з нею марно – нікого не чує.
Я за дітей переживаю: накопичить вона борг, хто платити буде? А ще рахунки заарештовують і стягувати почнуть. Якщо з Людмили так стягнуть? До кого піде за грошима? До дітей! Яким і так нелегко. А взагалі, цікава у неї позиція: каже, якщо захочуть, то нехай «свою» квартиру здадуть. А сама не дозволила їм диван викинути.
Квартиру ніби як і подарувала, але житлоплоща її. А борги за комуналку – Юлі та Максима, хоча вони там жодного дня не прожили. Чим більше сваху слухаю, тим більше дітей розумію: краще самим, чим під таким самодурним наглядом. Економно, звичайно, було б, в плані оренди, але скільки нервів Людмила б їм попсувала?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Якщо хочете читати більше цікавих матеріалів та життєвих історій від osoblyva – підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбук за посиланням
