Поки у сестри був чоловік, все було добре. Але ж кортить їй – чоловік за двері, вона по мужикам. Ось і добігала до розлучення. А тепер всі їй повинні адже у неї ж дитина. І тут вона взялася за мене

Про власну дачу я мріяла давно. І кілька місяців тому підвернулася можливість купити ділянку з невеликим будиночком за дуже привабливою ціною. На жаль, власних коштів мені не вистачало, тому трохи – приблизно десяту частину вартості, мені додали батьки. Будинок був порожній, тому ключ я залишала в поштовій скриньці – брати там було нічого.

Пічне опалення, зручності у дворі, криниця в 5 хвилинах ходьби, город, в якому років 5 нічого не садили. Плани були – грандіозні. Хотілося і баню, і мангал.

Баню вирішила брати з модних нині сип-панелей – і виглядає симпатично, і по кишені не дуже лупить. Чоловік, не схвалює моїх витівок з дачею, скриплячи зубами погодився виділити грошей на баню, на перший внесок. Баню я вибрала, кредит мені схвалили. За зведенням я вирішила поспостерігати особисто.

Взявши чоловіка в оберемок, я майже силоміць запихнула його в машину і ми рушили в дорогу. Варто було нам від’їхати від будинку, як чоловікові зателефонували і попросили з’явиться на роботу. Поїхала я одна. У будиночку хтось жив: на ділянці були натягнуті мотузки і на них сушився дитячий одяг. Один з костюмчиків я впізнала – сама особисто купувала Нікі, доньці сестри.

Я підійшла до дверей – зачинено. Постукала – сестра відкрила двері.

– А ти що без попередження? – невдоволено запитала вона.

– А нічого, що я до себе на дачу приїхала? Може, мені у тебе ще й дозвіл сісти за кермо моєї машини питати? Не втрималася я.

З сестрою у нас відносини досить прохолодні. Вона – бідна нещасна, ніхто її не любить, ніхто допомагати не хоче – з її ж слів, до речі. І коли я, така безсовісна, відмовилася платити її дочкі за садок, то вона перестала зі мною розмовляти. Але ж поки у неї був чоловік, все було добре. Але ж кортить їй – чоловік за двері, вона по мужикам. Ось і добігала до розлучення. А тепер всі їй повинні адже у неї ж дитина.

– З чого це до себе? Тобі її батьки купили, значить я маю повне право тут перебувати! І взагалі, ти мені половину вартості повинна – на себе дачку оформила, я потім її в спадок не отримаю. Значить, з тебе половина зараз! А поки ти мені гроші не віддаси, я тут житиму. – заявила мені нахабна сестра.

– Ти нормальна? Адресу мама сказала? І що, ти дійсно тут жити зібралася? Без води, світла і газу? Тобі дочку не шкода? Що вона буде цілими днями робити?

– Ти все проведеш – знизала вона плечима і пішла в будинок. – Я з мамою посварилася. Йти мені все одно нікуди.

Я пройшла слідом: Посеред хати на підлозі лежав надувний матрац, поруч валялися іграшки. А моя племінниця зосереджено знімала павутину зі стін. – З тебе ще за прибирання належить. Давай, отслюнявлюй! – вона простягнула до мене руку долонею вгору.

– Іди звідси, дитині тут не місце. – винесла я свій вердикт і дістала телефон, відкласти привіз лазні. А то з неї станеться в лазні оселитися – там світло буде, і вона взагалі ніколи не забереться з моєї дачі.

– Не піду. І що ти зробиш? Силою виставиш? – знущалася сестра.

– Ні. До органів опіки з’їжджу. Зараз пару фотографій зроблю і їм покажу. Впевнена, сюди вони примчаться на надзвуковий швидкості. – знизала плечима я. Що-що а позбавлятися дочки, вірніше аліментів, що платив на дочку колишній чоловік сестри, їй не хотілося. Вилаявши мене добірними словами, сестра скомандувала: – Добре, вмовила. У місто нас увези. Дрібна, збирайся!

Я здала сестру мамі з рук на руки. Вона всю дорогу вимагала з мене гроші за половину дачі. Дуже шкодую, що не висадила її де-небудь посеред поля.

Фото ілюстративне з вільних джерел