“Полoги не привід покидати робоче місце, допрацюєш до вечора і їдь куди хочеш” – тоді я ще не розуміла, в яку сімейку потрапила

Як я розлучилася? Як і всі. Жили, чоловік пропадав на роботі. Я теж. Вагiтність. Варто було доньці з’явитися на світ, як я стала не потрібна. Ось вона, історія мого розлучення.

Я працювала у свекрухи в магазині. Офіційно оформляти вона мене відмовилася, типу – «родичі ж, не ображу ні зарплатою, ні відпускними».

Два роки я її сантехнікою торгувала, без свят і вихідних, потім завагiтніла. Вона мені і декретні обіцяла, і всі належні виплати. Я вуха розвісила. Вона мені ще за невикористану відпустку тоді заплатила. Так що підстави вірити їй були.

Вагiтність протікала добре, я не лежала на збереженні, аналізи завжди були хорошими, як і УЗД. Працювала я аж до самих полoгів. Хоча просила свекруху знайти другого продавця – ПДП мені була відома.

У чоловіка є сестра, але стосунки у них прохолодні. Вона не дуже добре ставиться до своєї сім’ї і вважає за краще проводити час з сім’єю свого чоловіка. Ми з Лікою були знайомі, навіть листувалися іноді в соціальних мережах. І я можу сказати, що зі мною вона спілкувалася частіше, ніж зі своєю матір’ю.

Коли Ліка дізналася, що я працюю на її матір, вона порадила мені бігти і розповіла, що сама кілька років була на моєму місці – працювала без вихідних і свят. А коли вона вирішила звільнитися, вони з матір’ю посварилися. Потім підвернулася я, легковірна дурочка.

ПДП на роботі пройшла спокійно – ніяких провісників не було, відчувала я себе чудово. Сумка в полoговий будинок була зібрана, вдома лежала.

А через два дні прямо на роботі у мене почалися пеpейми. Я вигнала покупців, зателефонувала свекрусі і сказала, що їду в полoговий будинок. Мені було сказано, щоб я не сміла закривати магазин і допрацювала до вечора. Сама вона приїхати відмовилася – сиділа на манікюрі.

Я подзвонила чоловіку, повідомила йому, що їду в полoговий будинок, і попросила привезти мені мою сумку. Там все необхідне для мене і для дитини. Чоловік погодився, я викликала швидку і стала чекати.

У полoговому будинку я була через півтори години. Наpодила через 6 годин. Чоловік не брав трубку, тоді я подзвонила його матері. Думала, що вона зрадіє. А вона почала мене звинувачувати у втраті прибутку і безвідповідальному ставленні до її дітища – до магазину. Слова про внучку вона пропустила повз вуха.

Саме в той момент я зрозуміла, що в її магазин я більше не повернуся. До чоловіка я так і не додзвонилася, сумку мені привезла Ліка. І то, не мою, а сама все купила. Вона привітала мене з народженням дитини. Але у неї бігали очі. Я почала розпитувати, вона махнула рукою – мовляв, я все одно все дізнаюся.

Я дізналася від Лики, що мій чоловік став на бік своєї матері – на його думку, я не повинна була закривати магазин. Виявляється, полoги – не привід перервати робочий день. Мабуть, розpoдитися мені треба було в магазині, і, як ні в чому не бувало, продовжити торгувати унiтазами.

– Послухай уважно. Випишешся – не повернешся в цю сім’ю. Не потрібна ти їм. Їдь до мами. Клянуся тобі, якби можна було офіційно відректися від сім’ї і розірвати кpовну спорідненість, я б давно це зробила. Мій брат з пелюшок під материнудудку танцює, навряд чи щось змінилося з твоєю появою. – сказала мені Ліка.

Я їй не повірила. Вирішила, що вона мені заздрить, що сама хоче стати ближче до своїх мамі і брата. Дзвінок свекрухи я вважала непорозумінням. Чи то не до кінця в себе прийшла, чи что я була така щаслива дитинці. До сих пір не розумію, що на мене найшло. Я наговорила грубощів Лікі, а вона пішла, окинувши мене на прощання сумним поглядом.

Чоловік до мене так і не приїхав. З полoгового будинку я дивом не пішла на своїх двох – подруга викроїла час на роботі і приїхала. Чоловіка вдома не було. Як не було ні коляски, ні ліжечка, ні дитячого одягу – але ж ми все це купували.

Я поклала доньку на наше ліжко, розібрала сумку, що мені привезла Ліка. Своєю сумки, яка лежала зібрана вдома, я теж не знайшла, а там були деякі дрібнички на дитинку.

А ввечері з роботи приїхав чоловік. Він запитав – що я тут роблю. Дістав з гаманця тисячу гривень, поклав переді мною і сказав щоб я збиралася до батьків. На дитину він навіть не глянув.

Я ревіла, питала – що трапилося. А сталося те, що я підвела його маму. Ліка була права. А ліжечко, коляско і речі нашої дочки були продані, щоб відшкодувати свекрухі простій магазину. Адже я не попередила. що мене не буде кілька днів, а вона не встигла знайти мені заміну. Декретні мені теж не видадуть – раз я так негарно пішла, всіх підвівши.

Я намагалася достукатися до розуму чоловіка – я поїхала в полoговий будинок! Не в гості до подружки, не відпочивати, не бенкетувати, а в полoговий будинок! Народжувати нашу дитину!

Він не став мене слухати, відмахнувся. Типу, йому мама все розповіла про мої шури-мури з вантажником, що мали місце бути рівно за 9 місяців моїх полoгів.

Я зібрала свої речі, забрала дитину і поїхала на вокзал. Дві з половиною години на приміському автобусі і ми у мами.

Я подала на розлучення і аліменти, чоловік – зустрічний позов на встановлення батьківства. Коли він переконався, що дочка дійсно його, почав просити вибачення і звинувачувати у всьому свою матір. Я відмовилася його навіть слухати – огидно.

Ми з малечею живемо у мами. Колишній чоловік часто приїжджає, привозить нам гроші та іграшки. Знаєте, я коли з ним одружена була, стільки грошей не бачила.

З Лікою ми помирилися, вона мене пробачила, хоча я так перед нею винна. Іноді вона приїжджає в гості і з радістю возиться з племінницею.

Читайте також: “Вагiтнiсть підтвердилася. Кидай нарешті свій мішок з грішми. Мені погано без тебе! Цілую”

Сиджу, буває, і згадую. Як можна було бути такою казковою дурепою? Як? Майже три роки, світу білого не бачачи, за сущі копійки.

Зате тепер у мене є мрія. Коли пристрасті трохи стихнуть, колишня свекруха забуде про моє існування, а дочка – трохи підросте, то я обов’язково поїду в місто. Вночі. І рознесу цей магазинчик з сантехнікою так, що клаптики новісіньких унітазів будуть валятися по всі окрузі.